З моїм чоловіком ми живемо разом вже майже три роки у шлюбі. Хочу зазначити, що ще на початку наших відносин він щиро зізнався мені, що у нього є діти від попереднього шлюбу. Я до цього поставилася тоді з повним розумінням, так як для чоловіка у віці старше 35 років це цілком передбачувано, навпаки – було б досить дивно, якби у нього не було дітей.
Звісно, у мене були спочатку невеликі ревнощі через те, що я не зможу йому подарувати первістка, і він змушений спілкуватися зі своєю колишньою дружиною через дітей, але я це недобре почуття поборола в собі. Думаю, що мене кожна жінка зрозуміє, яка колись була, чи є на моєму місці і відчувала те, що й я.
Та згодом, зробивши невелике зусилля над собою, я стала ініціатором знайомства з його дітьми – донькою і сином. Доньці Миколи 8 років, а синові 5. Ми з ними стали періодично ходити в кафе, кіно і на атракціони. Вони чомусь вели себе трохи холодно щодо мене, але я сподівалася, що з часом це мине, коли ми краще порозуміємося.
Коли ж ми розписалися і стали жити разом, Микола почав запрошувати часто сина з дочкою до нас в гості. Найчастіше він забирає їх у вихідні дні або тоді, коли його про це попросить колишня дружина.
Мені це не дуже подобається, тому що в інші дні чоловік працює до пізнього вечора, і ми майже ніколи не можемо побути просто вдвох. Однак інших варіантів для спілкування з сином та донькою у Миколи немає – їх школа і садочок знаходяться далеко від нас.
Я намагалася, не дивлячись на все, знаходити позитив: уявляла, як незабаром я цим дітлахам подарую маленького молодшого братика або сестричку, і ми заживемо як одна велика дружна родина, але вони, на жаль, абсолютно не йдуть зі мною на контакт.
Дівчинка ця при мені майже не розмовляє, просто мовчить, уникає спілкування зі мною і вчить цьому свого молодшого брата. Коли Микола привозить своїх дітей до нас, то вони разом з ним майже всі вихідні проводять закрившись в дитячій кімнаті або гуляють на вулиці, і зі мною не спілкуються. У такі дні я ніби втрачаю чоловіка – якщо я щось у нього запитую, то він мені відповідає, а якщо перша з ним не заговорю, то він ніби не помічає мене у ці дні, наче я зовсім не цікава йому.
На будні, коли ми вдвох, Микола поводиться по-іншому: ми розмовляємо з ним довго, жартуємо, дивимося в обнімку телевізор, як щаслива сім’я. Я намагалася дізнатися, чому він від мене відсторонюється в присутності своїх дітей, але він каже, що я себе накручую, і що насправді він мене не ігнорує, а просто намагається приділяти більше уваги малим.
Та я зовсім не розумію, чому ми не можемо спілкуватися всі разом ніколи? Його син та дочка знайомі зі мною вже достатньо часу, щоб до мене звикнути. До того ж я не стороння зовсім для них людина, а законна дружина їх тата.
Це перебільшення, або я дійсно зайва в їхній родині? Цікаво чи у когось вийшло встановити добрі відносини з дітьми чоловіка свого від попереднього шлюбу? Що ви для цього робили?
Адже я вже як тільки не вправлялися: готувала їм ласощі, купувала улюблені іграшки, але ж малеча якась зовсім непохитна. Вони до мене зовсім непривітні, я відчуваю їх недобре ставлення. Чи можливо сам Микола винен ц тому, що його діти так налаштовані проти мене, хоча я до них дуже добре ставлюся?