Нині однією з основних ідей, що їх поширює Кремль, є обраність Росії та російської нації. Федеральні канали на весь світ розповідають про месіанську роль своєї держави у владнанні сучасних конфліктів, про виняткову духовність росіян, пише Ольга Левашвілі в матеріалі для «Дзеркала тижня»
Якщо узагальнити інформацію з медіапростору РФ, то вимальовується така картина: на Росію покладено величну місію порятунку людства під час третьої світової війни (або запобігання цьому конфлікту), примирення ворогуючих сторін. Усі, хто з Росією, — це територія добра, всі інші — територія зла. Росія — велика імперія духу. Російський варіант православ’я — понад усе. Завдяки йому росіяни своєю духовністю перевершують усі інші народи. Великим керманичем могутньої держави є Владімір Путін, який приведе її прямісінько в Золотий вік.
Створення міфів і легенд російського месіанства
Пропаганда використовує всі можливі засоби. Різноманітні джерела вражають своєю кількістю, поганою якістю й тотальним цинізмом.
Для світської частини суспільства “русскую идею” озвучують російські діячі культури, мистецтва, освіти, політологи й філософи, серед яких особливо вирізняється Нікіта Міхалков. Він не приховує своїх імперських, націоналістичних поглядів і в інтерв’ю завжди говорить про специфічний російський шлях; і ця тема — чи не найголовніша в останніх фільмах митця. Наприклад, сюжет фільму “Дванадцять”: 12 присяжних вирішують долю молодого чеченця, який убив російську сім’ю…
Для православних ідею озвучують священики російської церкви. Більшість їхніх пророцтв і висловлювань просякнуті ідеєю месіанства російської держави, відродження “Нової Русі”, яка “обіпреться на мудрість єдиного правителя, міцну віру в Христа і Святу Трійцю”.
Для прихильників східних релігій та філософії — існуючі й неіснуючі індійські святі. Повідомляється, що навіть засновник давньоіранської віри Заратуштра переймався долею Росії: “Ера змішування Добра і Зла на Землі закінчиться обов’язково, і, починаючи з 2003 року нової ери, Російська Імперія ввійде в епоху неподільного володарювання Добра і повної перемоги Добра над Злом”. Цитату російські ЗМІ подають від імені академіка багатьох академій, екстрасенса й гіпнотизера В.Кандиби. Згідно з “джерелом”, Заратуштра не тільки “знав” назву “Росія” за тисячі років до її заснування, а й “прогнозував” майбутнє за роками. А тим часом в академічних перекладах релігійних текстів зороастризму будь-яких згадок про Росію, як і дат, узагалі немає.
Прихильники містики мають змогу дізнатися думки Ванги, Нострадамуса, В.Нємчина… Популярні також “пророцтва” Парацельса — відомого лікаря епохи Відродження і “першого від створення світу професора хімії”, як його назвав Герцен.
Нострадамус писав свої катрени давньофранцузькою, використовуючи античні образи й символи, анаграми, слова з івриту, грецької, латини, а також скорочення й слова, які вийшли з ужитку. Як відомо, якість перекладу залежить від фаховості й майстерності перекладача. Тому Нострадамуса можна розуміти по-різному. Мені траплялося кілька перекладів одного катрена, де в двох перекладах ідеться про “рабів”, а в одному — про “слов’ян”. Сучасні переклади Нострадамуса залежать іще й від завдань, що їх ставлять перед перекладачем.
“Духовний” стрижень
Вінцем кремлівської пропаганди є виправдання та обґрунтування російського втручання у війну в Сирії. Знайдено простий спосіб, як виправдати насильство й убивство мирних жителів, руйнування іншої держави: у російських ЗМІ сирійський конфлікт подається як боротьба світла і темряви, добра і зла. І в цій епічній боротьбі саме Росія має перемогти зло, відстояти й захистити святині авраамічних релігій, на які багата сирійська земля…
Ось лише кілька тез. У Сирії є печера, де народився Авраам, і Печера першої крові на горі Касьюн, де Каїн убив Авеля. У містечку Кокаб на три дні був засліплений юдей Савл, який потім почув голос Ісуса і став одним з головних засновників християнства. Збереглася надбрамна вежа Бап Кисан, звідки, спустившись на мотузці в кошику, апостол утік з Дамаска, рятуючись від переслідувачів. Під Дамаском у православному монастирі Різдва Богородиці зберігається чудотворна ікона Богоматері, написана євангелістом Лукою. Там само розташовані монастирі апостолів Фоми й Петра, рівноапостольної Фекли і печерний монастир святого Григорія. У мечеті Омеядів (Дамаск), одній з найстаріших мечетей світу, є каплиця Ях’ї (Івана Хрестителя), де зберігається його голова. Там-таки зберігається й волосина з бороди пророка Мухаммеда. У дворі — могила Салах ад-Діна (ісламського лідера XII ст.), який заснував династію Аюбідів у Сирії та Єгипті, був очільником мусульманського протистояння хрестоносцям. У Європі його шанували за шляхетне ставлення до своїх ворогів. Така “щільність” святинь не могла не привернути уваги професійних пропагандистів.
Відомий російський політолог і російський журналіст Максим Шевченко висловлює майже загальну думку щодо війни в Сирій, в яку “Росія вплуталася на боці сил вільної Сирії. Сама того не розуміючи, вона вплуталася у боротьбу на боці сил добра проти сил зла. Сьогодні від позиції Росії залежить усе, не багато, а практично все. Воля нашої країни, тверда позиція, розуміння того, що, програвши сьогодні в Сирії, завтра ми будемо відбивати ракетні атаки тут у Москві, на Кавказі, на території нашої країни. Сьогодні битва за Сирію — це битва за Росію”. Отже, Сирійський конфлікт пересічному російському громадянинові подають як священну боротьбу.
Ось слова Святійшого патріарха Кіріла, який благословив війну в Сирії: “Российская Федерация приняла ответственное решение об использовании вооруженных сил для защиты сирийского народа от бед, приносимых произволом террористов. Мы связываем с этим решением приближение мира и справедливости на этой древней земле”.
Оригінальність і витоки “русской идеи”
Росіяни не перші, хто використовує і поширює в суспільстві ідею власної винятковості. Важко сказати достеменно, але, мабуть, першими, хто пропагував подібне, були єгиптяни. Вони також вважали себе обраним народом свого бога і винятковою нацією стародавнього світу. Месіанську роль на себе приміряли греки і юдеї. Приміром, греки стверджували, що на них перейшла богообраність Ізраїлю, яка перетворила Константинополь на “Північний Сіон”; що від них залежить доля християнської церкви, бо священні книги православ’я написані саме грецькою.
Росіяни зобов’язані ідеєю власної обраності монаху псковського монастиря Філофею, який у середині XVI ст. сформулював тезу про Третій Рим. Він у листі до московського князя Василія III писав: “…усі християнські царства об’єдналися в твоєму одному, оскільки два Рими впали, а третій стоїть, а четвертому не бувати”. Ця ідея заснована на концепції “перенесення імперії”. Різні монархії використовували її у своїх претензіях бути спадкоємицею Візантії. До Філофея, у XIV ст., сербський цар Стефан Душан і болгарський цар Іван-Александр, які мали родинні зв’язки з візантійською династією, також проголошували себе спадкоємцями Риму. У болгарській писемності зустрічається думка, що новим Константинополем є Велико-Тирново, тодішня столиця Болгарської держави.
Формула “Москва — Третій Рим” з’явилася в державних актах Московщини в другій половині XVI — середині XVII ст. Вона підживлювалась історичними обставинами, які склалися на століття раніше:
1) підписання Флорентійської унії між Грецькою і Римською церквами (1439);
2) відмовою московського князя Василя ІІ Темного приєднатися до унії з Римом (1441);
3) падінням Константинополя 1453 р. (оплот тодішнього православ’я — храм Софії в Константинополі став належати мусульманам);
4) зростанням і посиленням Московської держави.
Ці обставини стали підвалиною для постулату, згідно з яким єдиною твердинею істинної православної віри є Московське царство, згодом — Російська імперія.
Взагалі термін “русская идея” у 1861 р. вийшов з-під пера Достоєвського. Потім його підхопили російські філософи Соловйов, Федоров, Розанов, Бердяєв, Булгаков, Франк, Лоський, Карсавін, Ільїн, Лосєв та ін. Під “русской идеей” її адепти розуміють християнські аспекти, есхатологічний пошук на шляху спасіння людини і людства, визначення й оспівування виняткового “русского характера” і пропагування “братства народів”. А її найважливішим джерелом є православ’я.
Після жовтневого перевороту 1917 р. “русская идея” трансформувалась і глибоко ввійшла в офіційну радянську ідеологію. Канонічний образ СРСР — соціалістична держава, яка обстоює ідею соціальної справедливості й братерства покріпачених народів, захищає “молодших братів і друзів” від “імперіалістів”. Захист Радянського Союзу виливався в зовнішню агресію і низку воєнних конфліктів на території інших держав. Назвемо лише найвідоміші: Китай — 1946—1950; Корея — 1950—1953; Угорщина — 1956; Куба — 1962—1964; Алжир — 1962—1964; В’єтнам — 1965—1974; Чехословаччина — 1968; Ангола — 1975—1994; Ефіопія — 1977—1990, 2000; Афганістан — 1978—1989; Югославія — 1989‑1991, Арабо-ізраїльські війни.
Отже, СРСР позиціював себе флагманом, який вів суспільство до світлого майбутнього за допомогою… багнетів і танків.
Після розпаду Радянського Союзу були спроби відмовитися від імперської ідеології і вибудувати іншу світоглядну модель суспільства. 1992 р. Фонд Горбачова провів конференцію на тему “Русская идея и новая российская державность”. Серед інших на ній звучали слова В.Драгунського: “Когда говорят о русской идее, у меня по коже пробегает легкий мороз. Потому что на самом деле это просто идея российской империи, не больше того и не меньше”.
У березні 1993 р. американській славіст Дж.Скенлан порекомендував російському суспільству позбутися неврозу унікальності, для чого слід цю ідею “здати до архіву”, бо “вона тільки ставить перепони між Росією та цивілізованим світом”.
У перехідний період, коли державна машина Російської Федерації обирала маршрут, можливі були варіанти. Якщо проаналізувати пророцтва й передбачення майбутнього Росії і людства, які з’являлися до 1997 р., то ніякого прославляння Росії, духу її народу й керманичів ми не знайдемо. Путін тоді був невідомим урядовцем, а Єльцин не ставив собі за мету постати месією, який урятує людство.
Сьогодення переконливо доводить, що “російсько-радянська ідея” перетворилася на “російську” і наполегливо поширюється. Особливо небезпечна вона для колишніх радянських республік, від впливу на які ніяк не може відмовитися Кремль.
Упродовж 25 років народи колишнього СРСР мали змогу вповні відчути на собі “братню допомогу” РФ: Нагірний Карабах (вірмено-азербайджанський конфлікт) — 1987—1991; Придністровський конфлікт — 1989—1992; Грузино-осетинський конфлікт — 1991—1992; Грузино-абхазький конфлікт — 1992—1994; Громадянська війна в Таджикистані — 1992—1997; Осетино-інгуський конфлікт — 1992; Перша і Друга Чеченські війни — 1994—1996, 1999—2009; Грузія — Південна Осетія — Абхазія — 2008; Україна — 2014 (на початок 2016 р. — не врегульований). І, нарешті, продовження сирійського конфлікту — 2011 — по теперішній час.
Нинішні керівники РФ не “піонери” у своєму прагненні об’єднати російське й російськомовне суспільство у намаганні досягти певної мети. Аналогічні спроби були й у минулому. XIX ст. — виникнення пангерманізму, ідеї політичної єдності німецької нації на основі етнічної, культурної та мовної ідентичності. Чим це закінчилося — відомо з курсу історії.
Сьогодні для українського суспільства єдиний шлях реагування на великодержавне месіанство сусідів — це активно протистояти йому просвітництвом. Замість дешевих серіалів, проплачених політичних ток-шоу, заангажованого гумору, реклами алкогольних та тютюнових виробів, миючих та гігієнічних засобів, мусимо розповідати про рідну і світову культуру, про історичну спадщину, досягнення сучасної науки, пропагувати здоровий спосіб життя. Це те, чого потребує сучасне суспільство і чого так бракує в нашому медіапросторі.
“Русская идея” — це імперська хвороба спотвореної свідомості, різновид сучасного психічного розладу. Її поширювач — величезна й страшна машина пострадянського агітпропу. Випробуваний за радянських часів механізм і далі використовує свої потужності, і не тільки на території РФ, а й по всьому світі. Як результат — десятки мільйонів носіїв та інфікованих.
Захисним механізмом може слугувати аналіз і критичне сприйняття інформації. Формування власного світогляду на основі вивчення історії та культури власного народу й світу. Хай як банально, але знання — це сила. Сила, яка може захистити.