У 1957 році СРСР запустив у космос перший штучний супутник Землі, а вже у 1961 році здійснив свій політ Юрій Гагарін. Підкорення космосу в ті роки проходило настільки активно, що один із головних діячів космічної програми Сергій Корольов запланував відправити перший екіпаж до Марса вже 1974 року.
Підготовка до польоту, що не відбувся, почалася з того, що було вирішено перевірити, наскільки важко буде людям довго перебувати в замкнутому просторі. За попередніми прогнозами, час польоту становив би рік, тому добровольцям потрібно було провести в кімнаті площею 12 квадратних метрів 365 днів.
Однією з умов було вибрати добровольців взагалі не схожих один на одного, та постійно провокувати їх на конфлікти. При цьому великий конфлікт між учасниками означав би провал експерименту.
За ними регулярно стежили за допомогою відеокамер, тому все це нагадувало сучасне реаліті-шоу. Щоправда, за умов суворої таємності спостерігало за ним лише кілька людей. Навіть своїм дружинам учасники експерименту були змушені сказати, що вирушають в експедицію на Північний полюс, де вони не зможуть виходити на зв’язок.
В експерименті взяли участь три особи: лікар Герман Мановцев, біолог Андрій Божко та інженер Борис Улибишев. Провести рік вони мали у дуже непростих умовах. У маленькій кімнаті було розташовано три відкидні полиці для сну, невеликий стіл, плита, крихітний санвузол та велотренажер.
Замість душа добровольцям доводилося задовольнятися цебром води. Вона, до речі, добувалась із сечі учасників експерименту. Під час справжнього польоту в космос цей спосіб міг би скоротити запаси питної води на борту і тим самим зменшити вагу корабля. Вентилятори в кімнаті постійно створювали шум, за рівнем, який можна порівняти з гулом у вагоні метро.
Але найважчим для учасників виявились навіть не побут, не аварійні ситуації, не цілодобовий шум вентиляторів, і не дефіцит води та їжі, а часті конфлікти та боротьба за лідерство.
Командиром екіпажу уявного корабля призначили Германа Мановцева, який мав слідкувати за здоров’ям колег та проводити медико-біологічні досліди.
Проте організатори експерименту досить швидко почали провокувати непокору у двох інших «космонавтів», і результат швидко дав себе знати. Божко та Улибишев почали просто ігнорувати накази свого командира.
Мановцеву було вдвічі важко – крім того, що він не справлявся зі своїм завданням, він знав, що його дружина має скоро народити дитину, але не був певен, що про це повідомлять по радіозв’язку.
Тим часом Улибишев почав різко втрачати вагу, і організатори експерименту вирішили збільшити йому дозу вітамінів. Цим був спровокований конфлікт проти нього. Ситуація продовжувала розпалюватися. Вирішилася криза, що склалася в колективі, досить несподівано.
У якийсь момент було вирішено ще більше ускладнити умови і тимчасово підняти температуру всередині кімнати до 35 градусів, зменшити подачу кисню, а концентрацію вуглекислого газу, навпаки, збільшити у 10 разів.
Крім того, усій трійці перестали видавати гарячу їжу. Але замість того, щоб розжарити конфліктну ситуацію, ці події, навпаки, згуртували колектив. Галюцинації, кошмари та напливи депресії стали нормою для учасників експерименту. Проте вони з честю витримали всі випробування і довели, що люди можуть виживати навіть на дуже обмеженому просторі.
Політ людини на Марс не відбувся. Але експеримент не пройшов даремно, і його результати були використані для складання рекомендацій, як зменшити кількість конфліктів серед космонавтів, як урізноманітнити їхнє дозвілля і як зробити їхній побут комфортнішим.