В 1842 весь Нью-Йорк був завішаний афішами приблизно такого змісту:
“Поспішайте побачити! Тільки один раз! На Бродвеї відкривається виставка одного експоната – загадкової русалки, виловленої в Тихому океані біля острова Фіджі.
Ви вважали, що русалки існують лише у казках? Ми доведемо, що це не так!
А зверху над оголошенням – малюнок прекрасної русалки, яка начебто тільки зійшла зі сторінок Ханса Крістіана Андерсена: симпатична довговолоса дівчина з оголеними грудьми та риб’ячим хвостом.
Загалом було надруковано близько 10 тисяч таких оголошень, і публіка, звичайно ж, ламанулась до Концертної зали Бродвею. У день відкриття виставки біля входу спостерігалося справжнє стовпотворіння, а всюдисущі спекулянти продавали квиток утридорога.
Проте всі, хто очікував побачити прекрасну дівчину у кришталевому саркофазі, жорстоко обманулися. Русалка справді була, але вона виявилася зовсім не такою, як це можна було зрозуміти з афіші. Замість романтичної красуні – огидна істота з потворною головою, тоненькими лапками та риб’ячим хвостом. Як писали місцеві газети, кільком чутливим дамам від цього видовища стало погано і вони зомліли.
А організатор виставки та власник мумії “русалки” потирали руки – успіх був колосальним. І той факт, що русалка виявилася дуже потворною, лише спонукала народний інтерес. На виставку пішли навіть ті, хто вважав нижче за свою гідність розглядатися якихось там русалок. “Заморське диво” хотів побачити весь Нью-Йорк. Тим більше, що до огляду додавалася пізнавальна лекція англійського вченого доктора Гріффіна, який дуже переконливо і в деталях розповідав про русалку – де і як була спіймана, чи часто зустрічається в живій природі, чим харчується, на кого полює і таке інше.
Виставка на Бродвеї тривала тиждень, потім на прохання громадськості було продовжено ще на місяць. Після цього русалка вирушила в тур південними штатами, після чого на кілька місяців влаштувалась у музеї Бостона. Пізніше експонат навіть здійснив трансатлантичну подорож і протягом кількох місяців виставлявся в Лондоні, де також мав попит у цікавих.
Що це за морське диво? І чому воно було таким популярним?
За проектом під умовною назвою “русалка Фіджі” стояв американський підприємець Фінеас Тейлор Барнум. Він узяв мумію в оренду у свого бостонського колеги, музейника та містифікатора Мойсея Кімбалла, який свого часу придбав “раритет” у одного капітана далекого плавання.
Барнум одразу зрозумів, що на заморському чуді можна заробити. Була придумана спеціальна легенда та спеціальний персонаж, який цю легенду озвучував – англійський доктор Гріффін, який щойно повернувся з експедиції до екзотичних країн Сходу.
За кілька тижнів до виставки русалки в Нью-Йорку Барнум став обходити редакції популярних газет і розповідати про Гріффіна (який насправді був співробітником Барнума і звався Леві Лайман). Він, мовляв, привіз загадкову мумію русалки, але не погоджується виставляти її на загальний огляд.
– О, як я його тільки не благав! – зітхав Барнум. – Ви ж знаєте, які дивні люди, ці вчені.
А він, тобто містер Барнум, хотів би, щоби русалку Фіджі побачили всі. Неважко уявити, як збудилася газетна братія – у повітрі виразно запахло сенсацією. А щоб запахло ще сильніше, репортерам був показаний “шматочок” русалки – може, хвіст, а може, й скручена лапка.
Про дивовижний експонат стали писати, русалку почали обговорювати – і на вулиці, і у вітальні. Доктору Гріффіну нічого не залишалося, як піти назустріч бажанню народу та погодитися на виставку. І в той момент, коли Нью-Йорк прикрасили афіші, публіка була дуже добре підігріта. Успіх уже тоді, ще до відкриття вставки, було забезпечено. Так і сталося. Русалка Фіджі стала надпопулярним експонатом, а Фінеас Тейлор Барнум заробив на цій справі дуже непогані гроші.
Звичайно, русалка Фіджі була ніякою не русалкою і не мала жодного відношення до острова Фіджі. Як вважається, мумію створили 1810 року у Японії – місцеві рибалки іноді творили подібні витвори мистецтва. Для створення шедевра взяли хвіст великої риби та муміфіковану верхню частину мавпи – чи павіана, чи шимпанзе. Згодом “артефакт” був куплений за великі гроші бостонським капітаном, після чого потрапив до Кімбалла, а потім і до Барнума.
Тріумфальна хода русалки Фіджі американськими музеями викликала хвилю наслідувань. У різних містах Штатів стали з’являтися подібні загадкові експонати, які нерідко робилися, як то кажуть, на коліні (самим ходовим матеріалом було пап’є-маше). Але успіху русалки вони перебити не могли. Щодо самої морської діви з острова Фіджі, то вона трагічно загинула на початку 1880-х років – згоріла разом із музеєм Барнума.
Втім, є версія, що експонат, що зберігається сьогодні в археологічному музеї Гарварда і дуже схожий на те, що зображалося на малюнках позаминулого століття, і є справжньою русалкою Фіджі. Але це, швидше за все, вигадка.