Розлучився я досить молодим, у 38 років. Так вийшло, що не зійшлися з дружиною характерами. Діток у нас не було, Всесвіт як знав, що нашому шлюбу судилося розпастись. Ну, не ми перші, не ми й останні.
До речі, десь у цей період я роботу змінив, тепер працював в офісі. Через рік роботи на новому місці я познайомився з милою дівчиною, Наталкою, трохи молодшою за мене. Ми кілька разів сходили на каву, знайшли спільні теми для обговорення. Добре проводили час.
Так було, поки один із моїх колег якось не запитав, чи не надто я хочу вислужитися перед начальством. Спершу я його питання не зрозумів, але потім мені розповіли, що моя нова знайома виявляється донька нашого шефа. Розлучена. І що багато хто до неї вже підбивав клини, але закінчувалося це однаково. Я відповів, що у нас стосунки «суто потеревеніти», але зробив деякі висновки.
Втім, через кілька місяців я все ж таки не стримався і запросив свою милу подругу на рандеву. Так, я ж самотнім був. Та й чому б і ні? Дорослі люди, яка різниця, що подумає тато? Ми ж не школярі якісь, самі можемо про себе подбати.
Але Наталка відповіла мені відмовою. Сказала, що після роботи зайнята, і в її житті немає місця для розваг. Дуже вже справ багато. Але я не здавався, і тоді вона запитала, чи не проти я, якщо вона прийде не одна, а з дитиною. Дівчинкою 8 років.
На той момент я дуже швидко зреагував на ситуацію і одразу погодився. Але ближче до моменту побачення став трохи хаилюватися. Так у неї, виявляється, дитина є. Та й батько – велика шишка. Щось я надто сміливо себе виду.
Але на зустріч я прийшов у найкращому своєму вигляді. З квітами та солодощами. Ми чудово провели час, прогулялися парком і навіть заскочили на атракціони. Ніколи не думав, що чужі діти можуть викликати позитивні емоції.
А за рік ми з Наталочкою одружилися. Так, у нас вийшло. Скажу одразу, навіть дрібним начальником у себе на роботі я так і не став. Більше того, на мене ще й купа відповідальності навалилася.
Варто було б про це подумати відразу, якщо сама Наталя була моєю колегою, а не заступницею директора чи кимось таким. Тесть «кумовщину» на дух не переносить, і, як мені здається, він у цьому на сто відсотків має рацію.
Єдине, про що я переживав, то це про Веронічку. Дочку дружини від першого шлюбу. Вона дівчинка розумна, звісно. Я в цьому переконався ще на першій нашій зустрічі. Але вона продовжує спілкуватися із батьком. Той, звісно, може налаштувати дитину проти мене.
Та й узагалі я – новий чоловік у домі. З якого переляку їй ставитись до мене нормально? Тож я навіть кілька статей з цього приводу прочитав: як потоваришувати з падчеркою.
Спершу не дуже виходило. Вероніка мене як нового батька не сприймала зовсім. Та я й не вимагав. Вистачило б спілкування як зі старшим другом. Або знайомим хоча б. Головне, щоб без негативу і конфліктів.
І ми до цього прийшли за кілька років. Слово «тато» у мій бік не звучало, але «дядько Сашко» мене влаштовував абсолютно. Ми нормально спілкувалися і без маминої присутності, я часто забирав її зі школи, відвозив на різні гуртки. Одним словом, сім’я.
З того часу минуло ще 5 років, і в мене трапилися складнощі зі здоров’ям. Потрібне була термінове лікування в Німеччині, а це не дешево. Ми з дружиною трохи пошкрябали з сімейного бюджету, щось дав тесть. Звичайно ж, у борг.
Грошей вистачало якраз, щоб не розоритися зовсім, але й щоб не робити якихось серйозних покупок найближчий рік чи два. Таке почуття, якщо чесно, не дуже, коли ти, чоловік, стаєш новою статтею сімейних витрат.
Веронічці про це ми з дружиною не говорили до останнього. Але коли кота в мішку таїти стало вже неможливо, довелося поділитися новинами. І того дня дочка здивувала нас із дружиною дуже і дуже сильно.
Вероніка без особливих емоцій сказала, що хоче допомогти. І показала нам рахунок на своєму інтернет-акаунті, на якому лежало близько тисячі доларів. Вона дозволила взяти їх усі.
Виявилося, що жартівливі відео, які вона записувала з подругами для однієї з найпопулярніших соціальних мереж, приносять непогані гроші. Рекламуєш якийсь модний бренд, і він пересилає тобі купу грошей, якщо твоя реклама досить популярна. Уявляєте? А ми у їхньому віці про такі суми і не мріяли!
Я віддав ті гроші Вероніці після лікування так швидко, як тільки зміг. Довелося навіть трохи почекати з боргом шефа, але той все зрозумів. Зараз я цілий і здоровий. І почуваюся чудово.
Але моє ставлення до сучасної молоді відтоді найпозитивніше. Адже навіть тесть позичив мені суму грошей, але з поверненням. А Вероніка віддала все, що в неї було, без жодних гарантій. скажіть, чи багато ваших друзів здатні на подібне? А мій приклад каже сам за себе! Дуже люблю й ціную свою родину!
А вам всім зичу переможного миру й злагоди!
Фото ілюстративне, авторське.