– То ти вже вирішила, Галино, що робитимеш? – питає мене Ольга, така ж заробітчанка, як і я.
– Важко мені, Ольго, – кажу. – Бо ж йдеться про моїх дітей. Не знаю, чи пробачать вони мені мого вчинку.
– Я, Галинко, старша за тебе майже на 20 років, і вже пройшла всю ту дорогу, на яку ти лише зараз стаєш, і от що я тобі скажу – не варто аж так надто піклуватися про дітей, бо вони виростуть, і своїм життям будуть жити. А ти про себе думай. Такі пропозиції не кожна заробітчанка отримує, а втратиш шанс зараз – іншого може і не бути.
Я задумалася. Розумію, що Ольга добре каже, але з іншої сторони і син, і донька наче зговорилися, сказали, що якщо я прийму пропозицію Альберто, то вони і знати мене не захочуть.
Приїхала я в Італію відносно недавно, всього 5 років тому назад. Сама я родом з села, давно розлучена, сама виростила двох дітей.
Спочатку донька вийшла заміж, потім син одружився, а я поїхала за кордон, бо треба було думати і про майбутнє дітей, і про своє.
Зарплата в тисячу євро стала приємним бонусом, і мова мені далася легко, так що я стала заробляти і вкладати в свій будинок в селі. А потім я вже планувала і дітям трохи допомогти. Звідки ж я знала, що у мене все так кардинально зміниться?
Рік тому я була вимушена шукати іншу роботу, бо не стало синьйора, якого я доглядала. Ольга, власне, допомогла мені, бо по-сусідству у неї шукали бадантку для літньої італійки. Так я потрапила в сім’ю Альберто, бо мала доглядати його маму.
Італієць старший за мене на 17 років, давно вдівець, доволі не бідний, має двох дорослих дочок. Альберто спочатку придивлявся до мене, а потім зробив пропозицію.
Наміри у нього більш, ніж серйозні, він навіть не хоче, щоб я працювала, каже, що знайде іншу бадантку для своєї мами, а я переїду до нього, грошей у нього достатньо, щоб нас обох забезпечити.
Проблема в тому, що якщо я погоджуся на його пропозицію, то своїх грошей у мене не буде, адже я нічого не зароблятиму. Це розумію я, і це добре розуміють мої діти, які мали великі плани щодо моїх заробітків.
– Мамо, ти обіцяла мені квартиру купити, – каже донька. – Ти ж знаєш, яка у нас непроста ситуація, ми ж на тебе надіялися.
Дочка зараз живе в невістках, в одній квартирі з свекрухою. Я розумію, що їм тісно, бо одна дитина вже є, іншу вони чекають, тому я справді обіцяла, що допоможу, як буду мати таку можливість, їм з вирішенням житлового питання.
Та Альберто проти, щоб я працювала, він не зовсім розуміє, чому я маю забезпечувати дорослих дітей. Пояснити йому щось важко, у нас занадто різний менталітет.
І дітям своїм я пояснити не можу, чому я хочу вибрати себе а не допомогу їм. Ні син, ні донька мене не підтримують, кажуть, що справжня мама так би не вчинила.
А Ольга, яка давно мене знає, і бачить всю цю ситуацію зсередини, каже, щоб я навіть не думала, а виходила заміж, бо діти і так не оцінять того, що ми для них робимо.
Одним словом, я заплуталася. Не знаю, що мені робити – думати про себе чи про дітей?