Коли єдиний син Стефи, Богдан, привів додому наречену, та ледь не зомліла, бо не могла повірити у те, що таке може бути взагалі. Вона давно знає цю дівчину, ще з народження, бо познайомилася з нею в перший же день свого життя. На шиї у Юлі був той самий хрестик, який Стефа їй подарувала ще в палаті пологового будинку.
Так, це могла бути помилка, бо той хрестик дівчина могла загубити, продати, та що завгодно, зрештою, могло бути. Але по віку все сходилося… Свати Стефи виявилися доволі заможними людьми, Юля у них була єдиною донечкою. Тож, Стефі, яка впізнала свій хрестик на шиї у майбутньої невістки, залишалося лише здогадуватися, чи це саме та дівчинка, яка ще багато років тому могла стати їй донечкою.
Богдан щиро посміхався, і розповідав матері, яка його Юлечка найкраща, говорив, що з весіллям треба поспішати – нічого шикарного вони не планують, а просто розпишуться по Великодню, а весілля відсвяткують, коли кращий час настане.
Та Стефа не зводила очей з хрестика, який висів на шиї у дівчини, а запитати прямо, при першій зустрічі, вона не могла.
У Стефи з Олександром 10 років не було дітей. Де вони тільки не були, що не робили, аби лише у них з’явилася дитинка. А потім, коли вже у подружжя і зовсім опустилися руки, Стефа зрозуміла, що при надії. Народився хлопчик, якого назвали Богданом, бо і справді вважали, що ця дитина їм Богом дана.
Радості Стефи і її чоловіка не було меж, бо ж тепер у них з’явився сенс життя. Тоді з Стефою у палаті лежала ще одна молода дівчина, яка народила донечку. Але дівчина не раділа, а навпаки, плакала постійно. А потім медсестри повідомили, що відмовилася вона від своєї дитини. Її наречений її кинув, а батьки теж не хотіли приймати її у своєму домі, тож дівчина залишила немовля у лікарні.
Коли Стефа чула, як плаче дівчинка, то і сама плакала, бо розуміла, що непроста доля чекає на цю сирітку. Дівчину вона не засуджувала, бо не знала, що спонукало її так вчинити, але вона не могла зрозуміти, як можна було відмовитися від своєї дитини?
Тоді і виникла думка у Стефи, що вона б дівчинку собі забрала, і у її синочка була б сестричка, адже вони з чоловіком вже немолоді, і не знати, чи зможуть вони ще народити другу дитину. Та коли вона про все розповіла чоловікові, той навідріз відмовився, сказав, що не впевнений, чи зможуть вони відразу двох дітей на ноги поставити.
Гірко плакала Стефа на виписці, пішла в палату попрощатися, зняла з себе свій золотий хрестик, який завжди захищав її від різних бід, і подарувала його дівчинці, подумала, що він їй буде потрібніший.
Минули роки. Як склалася доля дитини, Стефа не знала. А їхній з Олександром син виріс, вивчився, і надумав одружуватися. Про свою дівчину Юлю він розповідав батькам так захоплено, що їм вже не терпілося її побачити. А коли Юля з своїми батьками, нарешті, приїхала до них в гості, щоб обговорити всі деталі весілля, Стефа зрозуміла, що це сама доля повернула їй цю дитину.
Вона губилася в здогадках, поки одного разу в розмові зі свахою та не зізналася, що Юлю вони з чоловіком удочерили, бо не могли мати власних дітей. Стефа розплакалася, коли почула цю новину, а сваха не могла зрозуміти, чому вона саме так реагує.
– Моя донечка повернулася, – раділа Стефа. Її золотий хрестик таки зберіг дівчину, і дарував їй добру долю.
Фото ілюстративне.