Така кількість – найбільш оптимальна для планів російського військового керівництва шляхом безлічі переговорів і тисків на білоруський режим російська влада зараз хоче домогтися такої позначки. Військовий потенціал Білорусі хоч і невеликий, але такі умови здатні задовольнити.
Тільки скоріш за все і Лукашенкео і самі білоруські військові розуміють, що місце цих 15 тисяч у складі гарматного м’яса. Вони – витратний матеріал. І завдання для них будуть найбільш кровопролитними, у разі участі в наступі на Україну – це розмінування мінних загороджень, відволікання собою противника для підтримки маневрів російських підрозділів, прийом на себе ударів артилерії тощо.
І тому головне питання полягає в тому, наскільки диктатор Лукашенко зайде у своїй політиці потурання Кремлю і чи буде він готовий віддати своїх найкращих військовослужбовців на поталу ЗСУ, щоб задовольнити вимоги російської влади.
З одного боку – куратори з Москви, яких Лукашенко в жодному разі не хоче розгнівати, з іншого – народ Білорусі, який абсолютно не підтримує війну і негативно ставиться до російських військових на своїй землі. Диктатор також боїться масових протестів, які, швидше за все, захлеснуть країну у разі вступу у війну.
Путін також це розуміє, тому процес підготовки до наступу відбувається вкрай неспішно. Перед народом Білорусі на даний момент стоїть дуже відповідальна місія – рішучими діями змусити владу відмовитися від своєї шаленої витівки та витягнути свою країну з прірви, куди вона зараз повільно котиться.