Привів мене Андрій познайомитися з його мамою, а вона мені така видає:
– Скільки тобі років, жіночко?
Я відповіла, що 35. і тим підписала собі вирок.
– Мамо, знайомся, це Вікторія, – мій наречений сяяв, як начищений чайник: сьогодні ми нарешті зібралися повечеряти з його мамою і познайомити мене з нею. Але замість обіймів, рукостискання чи хоча б привітання майбутня свекруха видала:
– А скільки тобі років, жіночко?
– Тридцять п’ять.
Вона підібгала губи. Враження було таке, ніби я знову біля шкільної дошки відповідаю, а переді мною сувора неприємна математичка, яку жодна моя відповідь не влаштує.
– Андрійку, а ось попередня твоя дівчинка була молодша за тебе, пам’ятаєш?
В принципі, вже тоді можна було мило посміхнутися і втекти з цього дурдому назавжди. Але Андрія я справді любила і заради наших почуттів була згодна потерпіти безтактовну свекруху. Зрештою, нам з нею не жити.
Вечеря та пройшла на диво спокійно. Ми дістали з пакета смачний торт, свекрушенька заварила чай і запитань з каверзою більше не ставила.
Я вже пробачила їй фразу про колишню – ну буває, ляпнула, не подумавши, – і чесно розповіла про себе: працюю в офісі, з Андрієм познайомились у спортзалі, дітей поки що немає.
Але коли я в кінці вечора одягалася в передпокої, почула з кухні зловісний шепіт:
– Синочку, а молодшої дівчинки не знайшлося?
– Мамо, перестань, це некрасиво. Я що, на твою думку, на ринок ходив, вибирав, як яловичину? Зустрів Віку, закохався і все.
– А дітей із нею як заводити будете? Вона ж старородна вже.
– Тут ми вже якось без порадників розберемося, добре?
Червоний до коріння волосся Андрій вилетів у коридор, буркнув «Йдемо!» і вивів мене в під’їзд. Так відбулося знайомство зі свекрухою.
Наше весілля їй, на щастя, не вдалося зіпсувати. Хоча вона пробувала. Ні, вона не говорила неприємних речей у мікрофон під виглядом тостів, зате регулярно закочувала очі і хапалася за голову під час усіх значущих моментів: під час розпису, першого танцю молодят.
Перші кілька разів Андрій справді думав, що мамі погано, але коли спектакль став повторюватися знову і знову, обман було розкрито.
Після весілля ми переїхали до квартири Андрія. Вона була більша, ніж моя, і розташування було зручніше, але це стало величезною помилкою. Свекруха була твердо впевнена, що квартира сина – це і її квартира теж, і її набіги в наше сімейне гніздечко почастішали.
Не зрозумійте мене неправильно, я чесно намагалася з нею потоваришувати: пригощала домашньою випічкою, намагалася дивитися з нею фільми, але марно. Бо вона, ледве знявши чоботи, як шуліка, окидала квартиру хижим поглядом: до чого б сьогодні причепитися?
Причому вона ніколи не говорила нічого відверто поганого мені в обличчя. Лише за спиною. В обличчя ж вона посміхалася і воркувала:
– Вікусю, сонечко, дай я покажу, як суп правильно варити, а то Андрій тільки мої страви любить. Дитино, Андрійко не переносить пил, а у вас он її скільки на полицях.
Не було у Андрія ніякої алергії, а в мене на полицях не було пилюки. Суп я і сама була здатна зварити, Максим його їв і навіть з задоволенням. Але самі розумієте.
Найгірше стало, коли ми вирішили стати батьками. Ні, ми не повідомляли свекрусі про кожну невдалу спробу, але вона й сама бачила, що час іде, а живота в мене немає і немає.
У погляді в неї так і горіло торжество, мовляв, я ж казала! Після чергової розмови телефоном з нею Андрій розізлився і кинув слухавку:
– Ти уяви, запропонувала мені! Навіть говорити неприємно! Запропонувала завести дитину на боці, щоб – цитую – хоч спадкоємець був.
Тут моя внутрішня залізна леді дала збій і я розплакалася. Ну чому до такого гарного хлопця додається така нестерпна мати? Чим я заслужила на подібне ставлення? Втерши сльози, я гугнявим, але твердим голосом сказала:
– Все, Андрію, годі. Я розумію, це твоя мама і таке інше, але я з нею більше спілкуватися не буду. І в гості до нас, коли я вдома, вона не прийде. Я не можу тобі заборонити бачитися з нею, але, будь ласка, без мене.
Андрій, варто віддати йому належне, завжди був на моїй стороні. Він один з’їздив до матері і пояснив, що вона мене дуже образила.
Не знаю, які словечка там сипалися на мою голову, але, як то кажуть, «коли мене немає, вони можуть хоч накрити мене». Зате я її більше не бачила.
Чоловік продовжував з нею періодично спілкуватися, але, приїжджаючи додому після цих зустрічей, розповідав, що кожна розмова зрештою приходила до того, яка я погана. Коли я нарешті народила, Андрій привіз від свекрухи коробку цукерок і реготав.
– Сказала, що це тобі на честь народження онука, але так як ти годуєш, тобі їх не можна їсти, шкідливо для дитини.
Потім наш син підріс і я дала добро звозити його до бабусі. Зрештою, що більше бабусь, то краще. Раптом вона тільки мене не злюбила, а побачивши онука розтане?
Але дива не сталося. Повернувшись із сином додому, Андрій передав, що дитина у нас недоглянута (ви взагалі бачили, щоб однорічні діти були бездоганно чистими?), надто велика для свого віку (а отже, я її перегодовую), розмовляє погано.
Мені продовжувати? І звичайно, все це через те, що я надто пізно народила.
Словом, я лише переконалася, що зробила правильний вибір, вирішивши припинити будь-яке спілкування зі свекрухою. А то, знаєте, іноді закрадалися думки, мовляв, не чужі люди, даремно я так категорично.
Не дарма. Свій спокій дорожчий за таких родичів. А ви б спілкувалися з моєю свекрухою?
Фото – авторське.