Ото “пощастило” мені з невісточкою…
Спочатку Марина і синок Сергійко жили на орендованій квартирі.
Це було через те, що в нашій квартирі й місця не було, ба жили ми в двокімнатний з чоловіком Петром і донькою Іриною.
Згодом Іра й сама переїхала до свого хлопця жити, а невдовзі мій чоловік раптово відправився на небо.
Мені було важко пережити той момент. Тож було вирішено, що краще нехай Марина і Сергій на свою квартиру збирають, а поки б жили зі мною.
Знаєте, спочатку Марина була така навіть трохи сором’язлива, але то не довго, бо за деякий час вона вже почувалася в мене в квартирі, як хазяйка.
Одного разу невістка запропонувала, щоб я оплачувала всі комунальні, а за їжу платили вони з сином. Марина це аргументувала тим, що потрібно більше економити їй з Сергієм, аби швидше з’їхати до свого власного житла.
Я спочатку не хотіла, але син теж почав мене вмовляти, тож я таки погодилася.
Звісно, не дуже чесно було, адже сама Марина чого вартувала, вона на відміну від мене, багато витрачала води навіть на те ж миття голови.
Мені це не подобалося, але я це тримала в собі. А як настали холоди то вже й з острахом почала чекати тої платіжки за світло і газ.
Я всіма силами намагалася економити якомога більше, але що зробиш.
Як я піду виключну опалення, то за трохи піде Марина і включає. З приводу того в нас і зчинялися “бурі”, а остання буря ще тих масштабів.
Приходжу я, значить, від подруги сьогодні додому, і така духота в хаті, що словами не описати. Дивлюся на невістку, а та чуть не в шортах ходить, так жарко.
Я ж зразу пішла і виключила опалення, а Марина як завелася.
Я їй кажу, ти краще б ніж своїми формами світила б, одягнулася краще і в хаті пилюку витерла.
Невістка й слухати не хотіла, взяла чашку з чаєм і пішла собі до кімнати.
Я ж зайшла в слід за нею в кімнату то й почала казати, щоб в моїй квартирі вона більше так не сміла робити. Бо на комунальні і копійки не дам.
А Марина мені: “Я звісно все розумію, але зараз, як не буде в хаті тепло то я на ліки в три рази дорожче витрачу. Так що, мамо, закрийте двері з іншої сторони і дайте мені вже з тим спокій”.
Так і почалося, я їй слово, вона мені десять, я їй слово, вона мені десять. То аж син нашу “бурю” застав і поміг хоч якось розійтися. Та я після тої Марини краплі заспокійливі пила.
Ось як ви думаєте, чи нормально ті витрати всі скинути на свекруху?
Чи то краще вигнати сина з невісточкою, все-таки без них мені і легше буде? А що б ви зробили, щоб Марину на місце поставити?
Автор – “АанГа”