Московська та зарубіжна преса, природно, не обходить увагою проблеми здоров’я Московського патріарха (Так само, як і Римського папи. Це не дуже по-християнському, але надто багато залежить від здоров’я людей «нагорі».). Журналісти аналізують приховані симптоми, приховувані діагнози, обережно прогнозують «престолонаступників» і навіть створюють легенди.
Почнемо з легенди (газета «День» зважилася написати про неї тільки після широкого оприлюднення легенди у московських ЗМІ). Йдеться про те, що перед самою хворобою патріарх Алексій ніби мав видіння.
Йому з’явився не хто інший, як преподобний Феодосій Печерський (одна московська газета написала: «напівзабутий святий»), який докоряв патріарха у відступах від віри, в тому, що він веде церкву до загибелі. Православні фундаменталісти та ліберали тлумачать згадані докори по-різному, діаметрально протилежно. Вважаємо однак, що навіть навколоцерковним ЗМІ не завадила б доза — хоча б гомеопатична — здорового раціоналізму.
Тепер про більш матеріальне — про можливих кандидатів на Московську кафедру. Один із них постійно у всіх на виду і на слуху. Це, звичайно ж, митрополит Смоленський і Калінінградський, голова Відділу зовнішніх церковних стосунків (ВЗЦС) Кирило (Гундяєв). Західні журналісти давно бачать на його голові патріарший кукіль і упевнені, що і сам високопреосвященний владика вже відчуває на собі його тягар.
Як другого кандидата на патріарший престол називають також митрополита Воронезького і Липецького Мефодія, який дедалі частіше з’являється у променях ЗМІ. Останніми днями, наприклад, стало відомо (прес-служба Воронезько-Липецької єпархії), що у складеному за результатами Всеросійського опитування громадської думки рейтингу «Еліта, яку ми обираємо», на одному з перших місць, недалеко від президента Путіна, — владика Мефодій. Широко популяризувалися також його заслуги у становленні духовної освіти у своїй єпархії.
Пророцтва — невдячна річ. Але якщо дивитися з боку, то у всемогутнього та всюдисущого митрополита Кирила не так багато шансів, як це може видаватися. Звичайно, вибори у верхах — завжди «чорний ящик» для непосвячених, але надто стійка репутація митрополита як «західника», «європейця», і надто сильний у РПЦ непримиренний фундаменталістський антизахідний рух. Проілюструємо непримиренність деяких кіл РПЦ одним прикладом.
«Проти жидів і масонів» . Одеський православно-політичний рух «Единое Отечество» минулого тижня опублікував на своєму сайті матеріал Олександра Рожинцева (московський альманах «Православная рать») про те, «Як жидовствуючі архієреї під керівництвом Алексія II… штовхають РПЦ в обійми до антихриста». Це палка протестуюча промова про конвент «Майбутнє Європи», «створений сіоністами і масонами для прискорення реформування Європи, який отримав від Московського Патріархату не тільки визнання, але й пропозицію до співпраці… Цей «конвент» серед інших ініціатив запропонував заснувати посаду президента Європи і, мабуть, рекомендуватиме на цю посаду прем’єр-міністра Великої Британії Тома Блера (жид і масон). Конвент готує й інші пропозиції, явно не прийнятні для Росії та слов’янських держав. Однак ВЗЦС (керівник митрополит Кирило) Московського Патріархату не тільки продовжує не помічати сіоністський, масонський а, по суті, сатанинський характер новоутворених європейських структур, але й наполегливо шукає контакту з ними, пропонує себе як радника і посередника у процесі європеїзації Росії та держав СНД… За красивою риторикою виразно проглядають лукавство і неміч жадібних до єретичних контактів московських жидовствуючих екуменістів… Хто дав їм право і повноваження вести діалог iз сіоністами та масонами?»
Нічого не скажеш — цікавими матеріалами забезпечує своїх українських читачів одеське «Единое Отечество», чи не правда? Саме в середовищі подібних церковних політиків формуються течії за відновлення самодержавства в Росії («Православ’я і самодержавство — нерозривні!»), лунають вимоги прирахувати до лику святих таких постатей російської історії, як «кривавий» цар Іван Грозний, розстрига Григорій Распутін, магістр Мальтійського ордену імператор Павло, а також відмовитися від податкових кодів та ін. («День» писав про це).
Українські технології» . Останнім часом права Московської патріархії на «канонічні території» за межами РФ стали предметом посягань не тільки в Україні, Молдові та Естонії. Зі складу РПЦ вирішила вийти частина православних Казахстану. Як пише «Единое Отечество», «Розкольники діють за українським сценарієм», а саме — звернулися до Константинопольського патріархату з проханням взяти казахстанське православ’я під свій омофор. «Найвірогідніше, казахстанська влада збирається використати загрозу втручання Константинопольського патріархату як важіль тиску на Московський Патріарший Престол з метою домогтися від нього поступок у питанні відособлення казахстанських єпархій від Москви, а також призначення на вакантну астанайську кафедру контрольованого Назарбаєвим ієрарха». Як бачимо, кількість «фронтів», на яких Московська патріархія веде запеклу боротьбу за імперську цілісність клаптевої РПЦ, збільшується.
Москва та Ватикан — криза триває . 18 лютого західне Інтернет-агентство Zenit процитувало заяву представника РФ у Ватикані Віталія Литвина: «Президент Путін вважає візит Римського папи до Москви не тільки можливим, але й необхідним. Однак за умови, що цей візит вітатиме також Православна церква. Римський папа не може приїхати тільки як глава держави — він є також главою церкви. І немислимо припустити, що, приїхавши до Москви, він не зустрінеться з Московським патріархом. А для цього необхідно підготувати нормальний грунт — зробити так, щоб візит був продуктивним». З першого погляду заява президента Путіна видається вельми обнадійливою. Аякже — візит Римського папи «не тільки можливий, але й необхідний»! Але це тільки з першого погляду. Адже кажучи далі про перешкоди нормальному діалогу Рима та Москви, Литвин згадав «хронічні» причини — «прозелітизм» католиків у Росії та проблему греко-католиків в Україні.
Посол торкнувся також гострої проблеми висланих минулого року з Російської Федерації католицького єпископа Єжи Мазура та кількох священиків. Він сказав, що ця висилка не має нічого спільного з релігійною діяльністю і що Росія категорично відкидає обвинувачення в антикатолицькій кампанії. І далі пред’явив — через кілька місяців після висилки та відмови у візах — цілком нове обвинувачення: «Деякі представники католицької церкви переступили межі духовної сфери та почали займатися діяльністю, несумісною зі статусом духовної особи — комерцією». Пан Литвин пообіцяв надати докази висуненого обвинувачення і підкреслив, що Святий престол не повинен мати якихось ілюзій щодо повернення до Росії позбавлених віз духовних осіб, які порушили її закони. «Однак, — сказав посол, — Кремль не проти заміни цих духовних осіб іншими». (Італійська католицька газета «Avvenire» вже встигла назвати пред’явлені обвинувачення «неймовірними і навіть образливими».)
Однак, попри все, Ватикан , дотримуючись принципів екуменізму і відповідно до рішень Другого Ватиканського собору, не припиняє спроб нормалізувати відносини з «Церквою-сестрою» — РПЦ. Однією з найгостріших причин розходжень між двома церквами є догмат про примат і непогрішність Римських пап, прийнятий I Ватиканським собором (ХIХ ст.), що його категорично заперечують православні. І ось 18 лютого Ватикан направив запрошення всім православним церквам взяти участь у симпозіумі з проблеми «повноважень і місії папи в католицькій інтерпретації». Симпозіум, відкритий і для інших християнських конфесій, відбудеться в Римі у травні цього року.
Голова папської Ради християнської єдності кардинал Вальтер Каспер назвав майбутню зустріч «неофіційною, але академічною». Вона, за його словами, може стати важливою віхою у зближенні різних гілок християнства. Подальший розвиток подій легко спрогнозувати — симпозіум відбудеться, але з боку РПЦ там будуть представниками, щонайбільше, третьорядні в системі московської ієрархії особи.
Обмін візитами . Далеко не всі помісні церкви Всесвітнього православ’я обрали таку жорстку лінію відносин з Ватиканом, як РПЦ. Так, вже цього року у Ватикані побувала православна делегація з Белграда, яку прийняв папа Іван Павло II. А минулого тижня, на запрошення приймаючої сторони, відбувся триденний офіційний візит у відповідь секретаря Ватикану з питань міждержавних відносин архієпископа Жан-Луї Торана до православної Сербії та Чорногорії. Мета поїздки секретаря Ватикану — подальше покращення Белградсько-Ватиканських відносин заради стабілізації та миру на Балканах. За словами гостя, «під час серйозної міжнародної кризи ми не можемо бути благополучними поодинці або всупереч іншому. Будьмо як брати». Під час візиту ватиканський архієпископ зустрівся з представниками Сербського патріархату та наголосив, що всіляко сприятиме програмам кооперації з «нашими братами із Сербської православної церкви».
Міцний горішок — викладання релігії в школі . «Благовест-інфо» повідомляє, що у другій декаді лютого в Москві побував відомий французький соціолог професор Франсуа Дюбе, який виступив з доповіддю «Школа та релігія: непорозуміння?». Головна думка Франсуа Дюбе полягає в тому, що сьогодні ніхто не знає, як об’єктивно викладати релігію в школі. Гість розповів про систему світської освіти у Франції, яка з часів Французької революції має антиклерикальний характер; за його словами, «антиклерикальний» аж ніяк не означає «антирелігійний», а поняття світськості не рівнозначне атеїзму.
Французька світська школа керується принципом релігійної нейтральності, робить акцент на загальнолюдських моральних цінностях. Цікаво, що у створенні школи такого типу свого часу взяли участь багато католиків. Французький професор розповів, що сьогодні 17% французьких дітей навчається у приватних католицьких школах. Ці школи, однак, не вимагають від учнів обов’язкового сповідання католицтва, а програми шкіл багато в чому збігаються з програмами шкіл державних. Зокрема, тому, що світськість сьогодні не протиставляється християнській культурі. На думку Франсуа Дюбе, принцип світськості школи має свої недоліки: французькі вчителі стверджують, що дуже важко викладати гуманітарні предмети дітям, які не мають щонайменшого поняття про основи релігії. Але у Франції принцип світськості школи, що грунтується на базових демократичних поняттях, ціниться дуже високо, і французи «бояться їм ризикувати». У дискусії з московськими православними професор Дюбе, зокрема, сказав: «У вас є повне право бути православними, але є й обов’язок — нікому не нав’язувати вашу релігію». За словами гостя, неможливо уявити, щоб у школах Франції вивчали історію тільки католицтва або щоб заняття у світській школі вели священнослужителі. I
Ікона у пам’ять Тараса Шевченка . За повідомленням офіційного сервера УПЦ МП «Православ’я в Україні», у Свято- Вознесенському кафедральному соборі Конотопа знайдено ікону, написану на честь Тараса Шевченка. На іконі зображений Тарасій, архієпископ Цареградський, і преподобний Михайло Малеїн. Ікона написана другом Тараса Шевченка Григорієм Честаховським у його пам’ять і у пам’ять Михайла Лазаревського, про що свідчить напис, який добре зберігся: «Вічна память и добра слава вірним товарищам Тарасу Григоровичу Шевченко и Михаилу Матвієвичу Лазаревскому. Григорій Честаховский, року Божого 1867, місяца серпня». Це єдина ікона, пов’язана з Тарасом Шевченком (більш того — написана у пам’ять про нього), відомості про яку ще не введені в науковий вжиток. Не менш цікаво, що Тарас Шевченко був названий за святцями саме на честь святителя Тарасія, а упокоївся 10 березня, у день пам’яті свого небесного заступника. За благословенням митрополита Володимира ікону буде відправлено на реставрацію, після чого вона знову займе своє місце у Свято-Вознесенському кафедральному соборі Конотопа. Буде зроблено також копію ікони для передачі в дарунок Національному музею Шевченка.Огляд українських та зарубіжних ЗМІ зробила Клара ГУДЗИК.
Газета «День» : №43, (2003)