Ефективність кремлівської пропаганди — її міф. Створити привабливий образ майбутнього, здатний надихнути на подвиг, вона не в змозі, пише політолог та екс-спічрайтер Путіна Аббас Галлямов.
Давно помічено, що люди готові проливати свою кров не так в ім’я сьогодення, як заради майбутнього; не так охороняючи те, чим вони вже володіють, скільки намагаючись отримати те, чого в них поки що немає.
Той масовий героїзм, який протягом трьох минулих місяців демонстрували українці, краще за всякі слова говорить про те, що у них є яскравий і зрозумілий образ майбутнього, заради якого вони готові терпіти які завгодно труднощі і навіть жертвувати своїм життям. Ну і навпаки: той низький бойовий дух, який ми бачимо у виконанні російської армії та лояльних груп населення, вкотре підтверджує той факт, що жодного привабливого образу завтрашнього дня вони не мають.
Подібний незадовільний стан справ пов’язаний з тим фактом, що потужний викид емоцій, який пішов відразу за кримськими подіями 2014 року, пішов у свисток. Нічого серйозного після «кримської весни» в країні так і не сталося. Все обмежилося порожніми розмовами, а після того, як емоції спали, з’ясувалося, що прірва між правлячим істеблішментом і основною масою населення виявилася навіть глибшою, ніж раніше.
Саме тому зараз буквально всі, включаючи найлояльніших лоялістів, здогадуються, що навіть беззастережна перемога в нинішній «спецоперації» ситуації в країні все одно не покращить.
Схоже, що оборонна риторика, яку обрала російська влада, виявилася контрпродуктивною. Люди, може, і вважають змальований Путіним casus belli легітимним, проте розуміють, що в кращому разі лише залишаться при своїх. А це не та штука, що надихає на подвиги.