Народилась я і виросла в маленькому селищі на Старосамбірщині. Оскільки в нашому селі для мене не було жодних перспектив, я поїхала підкоряти столицю.
Спочатку я працювала продавцем в книжковому магазині та вже згодом мене призначили керівником відділу. Там я і познайомилась з Миколою.
Він був частим нашим клієнтом і мені неодноразово приходилось з ним спілкуватись. Зізнаюсь, я відразу помітила його закохані погляди в мою сторону.
Та коли він одного разу запросив мене на каву і зустрів з величезним букетом квітів, я зрозуміла, що закохалась сама. Ми почали часту переписку, тай зустрічі наші ставали все частішими.
А потім моє день народження… Микола подарував мені величезний букет троянд і дуже дорогу прикрасу. Після романтичної вечері, ми провели ніч разом.
Всі ці п’ять місяців, ми проводили незабутні вечори, багато гуляли, спілкувались. Адже Микола дуже цікава особистість і з ним ніколи не було сумно.
А потім я дізналась, що чекаю на нашого з ним спільного малюка. Щаслива і окрилена, я бігла щоб сповістити йому цю звістку. Та мій коханий і чути не хотів нічого про дитину.
Виявилось, що у нього є сім’я і він не збирається звідти йти. Почались непорозуміння з його боку. Переді мною була наче інша людина, де подівся мій коханий Микола?
Мені іноді навіть лячно від його голосу. Я розумію що скоро мені прийдеться піти з роботи. Свого житла я не маю, винаймати житло для мене стане нізащо.
А від думки, що я повернусь в село, мені стає недобре. Тож як мені бути? Цю дитинку я дуже хочу, адже мені вже двадцять дев’ять і я не хочу ризикувати.
Як переконати Миколу, не залишати мене на самоті? Я розумію, що готова не руйнувати його сім’ю, нехай все залишається так, як є…
Мені потрібна лише його фінансова підтримка, і нехай роль “другої” мені не дуже подобається, але я б змирилася. Сім’я Миколи ніколи навіть не дізнається про наше існування.
Та Микола говорить, що нам слід виїхати з міста і чим далі тим краще… але без нього…
Успішна Емма