З усього різноманіття українських храмів журнал Фокус відібрав десять унікальних місць з непростою історією.
Силою насаждённая в 988 році князем Володимиром нова релігія довго не мала підтримки серед співвітчизників-язичників. І хоча після прийняття християнства в Київській Русі методично знищували язичницькі святині, а на їх місці споруджували православні храми, вперті язичники все одно не поспішали звертатися в нову віру.
Крім цього, церква і самі віруючі зазнали гонінь в роки татаро-монгольської навали. А неодноразові переходи церкви під всілякі князівські, гетьманські і царські ПАТРОНАТИ також не додавала людям впевненості.
Але найболючішими для української церкви опинилися сім десятиліть радянської влади. В епоху войовничого атеїзму віруючих переслідували і засилали. Храми розкрадали і стирали з лиця землі, а вцілілі християнські святині нерідко перепрофілювали в зерносховища, склади, спортзали або музеї атеїзму.
Не дивно, що після такої багатовікової низки випробувань історія українських храмів обросла легендами, переказами, а іноді і містифікаціями. Безумовно, не можна охопити історію всіх українських церков в одній статті – кожна зі святинь унікальна по-своєму.
Місця сили
Виникнення багатьох українських святинь овіяні шлейфом легенд, домислів і неймовірних історій. Згідно з переказами, деякі стародавні храми виникли на місцях, де сталося чудесне явлення ікони або було джерело, яке віруючі вважали чудодійним.
Втім, релігієзнавець, директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури Андрій Юраш вважає, що виникнення храмів не варто пояснювати тільки цими причинами. За його словами, є безліч випадків, коли церкви зводили виключно з раціональних міркувань.
“У стародавні часи храми мали ще й оборонну функцію, тут збиралися для захисту міста, – міркує Юраш. – Святині завжди виникали при фортецях і палацах або служили орієнтиром для подорожніх”.
Подібним духовним орієнтиром для віруючих став і чернігівський Троїцько-Іллінський монастир. Цю святиню ще в 1069-му заснував преподобний Антоній Печерський. Останній причетний і до основи однієї з перших і найбільш шанованих святинь – Києво-Печерської лаври.
За переказами, місцем для чернігівського монастиря традиційно для того часу послужила священна язичницька гай. Спочатку храм був дерев’яним, тому і його з легкістю спалили татаро-монголи в 1239-м. Лише через 450 років тут спорудили кам’яний Свято-Троїцький кафедральний собор.
Тут же знаходяться і найдавніші печери XI століття. Вважається, що вони з’явилися ще при Антонія Печерського, тому їх і називають Антонієвими. У 350-метрових підземних лабіринтах розташована найбільша в Україні підземна церква Феодосія Тотемського, вона здатна вмістити близько 100 осіб.
За свою тривалу історію монастир був жіночим, то чоловічим, переходив під заступництво то українських гетьманів, то московських царів, пережив пожежу. Після приходу до влади більшовиків Свято-Миколаївський монастир закрили, а братію розігнали. Більшість його будівель войовничі атеїсти розібрали на цеглу, а в монастирській церкві Преображення Господнього відкрили клуб. Але після того як в його стінах вбили дівчину, розважальний заклад перепрофілювали в зернохраніліще.Непростая доля і у Крупицького Свято-Миколаївського жіночого монастиря, що в селі Осіч в передмісті Батурина. Вважається, що він також заснований до татаро-монгольської навали. Згідно з переказами, монастир побудували в лісі, де віруючим було чудесне явлення ікони Святого Миколая Чудотворця. Приставка “Крупицький” з’явилася після того, як за часів татаро-монгольської облоги віруючі змогли врятуватися від голоду завдяки посипати з неба після молитов манну небесну – крупі.
Лише в травні 2000-го, після десятиліть невдалих експериментів радянської влади по створенню на території храму клубу, зерносховища, колгоспу і школи, відроджуваної святині повернений статус монастиря.
Але, мабуть, найбільше домислів навколо каплиці Нерукотворного Спаса в околицях села Борки на Харківщині. Саме тут в жовтні 1888 року сталась найвідоміша в історії залізниць Російської імперії катастрофа. Поблизу станції Борки поїзд, в якому з Криму до столиці з сім’єю їхав імператор Олександр III, зійшов з рейок. Майже третина з 68 пасажирів імператорського поїзда загинули в катастрофі. Імператор і його сім’я під час аварії були в вагоні-їдальні і серйозних травм не отримали.
На знак подяки за своє чудесне спасіння Олександр III вирішив звести церкву. І до 1894 року на місці катастрофи імператорського поїзда височів храм Христа Спасителя. А в 60 м від нього, на тому місці, де зупинився врятував царську сім’ю вагон, побудована каплиця Нерукотворного Спаса. Під час Другої світової війни храм підірвали, каплиця також була грунтовно зруйнована. Лише через півстоліття останню відреставрували і відкрили для віруючих.
Містики і шанувальники аномальних явищ запевняють, що в небі над каплицею частенько помічають всілякі непізнані літаючі об’єкти і світлові кулі. Біоенергетики розповідають про унікальний розломі земної кори і вважають цю територію місцем сили.
Не менш містична доля і у Кафедрального костелу Святих апостолів Петра і Павла, головного римсько-католицького храму Луцька.
Цей старовинний костел колись належав ордену єзуїтів. Більш 375 років тому над його будівництвом працював іменитий і затребуваний в Польщі і Західній Україні італійський архітектор-єзуїт Джакомо Бріано.
Костел пережив кілька найсильніших пожеж та після відновлення придбав вже інший вигляд. Мабуть, тільки підземелля зберегли свій первозданний вигляд.
Мало знайдеться місць, де є такі ж середньовічні багатоярусні підземні лабіринти. Один з ярусів тут служив підземним храмом, ще один був в’язницею, а третій – кладовищем. У цьому підземному некрополі поховані багато тодішніх впливові городяни. А в одному із залів зберігся склеп 19-річної дворянки Магдалени Рожицький, дружини коменданта Луцька генерал-майора Степана Тализіна. Містики запевняють, що неодноразово помічали її блідий силует, що пропливає по заплутаних лабіринтах підземелля.
Перекази старовини
Якщо, опинившись в Сумах, захочете побачити найстарішу кам’яну будівлю міста, відправляйтеся прямо до Свято-Воскресенського кафедрального собору, головного храму міста. Після проведеної в 1970-х роках масштабної реставрації цей трьохсотлітній собор не повністю зберіг свій первісний вигляд, але головні визначні пам’ятки храму все ж уціліли. Він, як і на початку XVIII століття, має два яруси, а архітектура поєднує риси дерев’яного та кам’яного зодчества.
Побудований храм в 1702 році на гроші засновника міста полковника Герасима Кондратьєва та його сина Андрія. Згодом собор став родовою усипальницею Кондратьєвих. Але не всі члени цього роду поховані в склепі. Згідно з легендою, в XVIII столітті місто страждало від набігів бандитської зграї. Зрештою розбійників вдалося зловити, але, за іронією долі, лихий Отаманша зграї головорізів виявилася сестра Герасима – Марія. На сімейній раді було вирішено замурувати злочинницю в стіні собору-фортеці.
Розповідають, ніби при будівництві храму в 1939-му майстрам ніяк не вдавалося завершити святиню. Що б вони за день не побудували, до ранку все розвалювалося. Одного разу старший майстер розповів, що йому було видіння: щоб завершити храм, потрібно принести жертву.
На загальній раді вирішили: чия дружина першої принесе обід, ту і замурують в стіну храму. І доля зіграла з майстром злий жарт – першою прийшла його дружина. Нещасну і замурували в церковній стіні. До ранку храм не розвалився, але його купола були так неймовірно закручені, наче їх спотворили біль і муки замурованою женщіни.Не менш цікава легенда виникла два століття по тому при будівництві Миколаївського кафедрального собору в Чернівцях. Через незвично закручених куполів цю церкву в народі ще називають “п’яною”.
До подібних історій релігієзнавець Юраш ставиться з іронією, вважаючи їх абсолютною вигадкою. “Християнство – це релігія, в якій немає ніяких людських жертв і приношень подібного роду”, – заявляє експерт.
І пояснює, що існують два рівня релігійності, які і створюють різні рівні міфів. “Перший – це богословський, де всі речі знаходять пояснення на рівні догматичної доктрини. А другий – народний, наприклад, домисли про” п’яною “церкви”.
Юраш каже, що в Румунії таких церков десятки, і в цій країні вони не вважаються чимось незвичайним. Дійсно, прототипом для Чернівецького собору послужив Успенський архієрейський собор в місті Куртя-де-Арджеш, що став усипальницею румунських королів.
Від Гоголя до Гончара
Незважаючи на удаваний містицизм, нерідко складні долі українських святинь ставали сюжетом для творів літераторів.
Наприклад, історія Свято-Троїцького собору, що в нинішньому Новомосковську на Дніпропетровщині, лягла в основу знаменитого роману Олеся Гочара “Собор”.
За легендою, в Свято-Миколаївському храмі Диканьки відспівували панночку зі знаменитої повісті Гоголя “Вій”
Цей унікальний, складений без єдиного цвяха дев’ятикупольний храм в 1778 році побудував народний майстер Яким Погребняк. На зведення замовленої запорізькими козаками святині пішло 559 колод, складених “в лапу” і обшиті зовні дошками. Ні всередині, ні зовні в храмі немає ніяких підтримуючих колон або підпірок. І з якого місця на нього не глянь – завжди буде видно вісім з дев’яти куполів.
У середині XIX століття цей шедевр дерев’яного зодчества згорів. Його вдалося відновити в колишньому вигляді завдяки історику Дмитру Яворницькому – він займався збором коштів на реставрацію унікального Свято-Троїцького собору.
А ось літературна слава Свято-Миколаївського храму Диканьки виявилася дещо похмурішим. В кінці XVII століття гетьман Іван Мазепа передав диканські землі писарю, а пізніше генеральному судді Війська Запорозького Василя Кочубея. Останній через пару десятиліть звинуватив свого патрона в зраді і доніс на нього Петру I.
На той час на місці, де, за легендою, віруючим з’явилася ікона Миколи Чудотворця, в Диканьці звели спершу дерев’яну, а в 1794-м кам’яну святиню. Через півстоліття Свято-Миколаївський храм перебудували і організували в ньому підземний пологової склеп Кочубеїв, де в мармурових саркофагах покояться останки п’яти князів і трьох княгинь цього роду.
Безумовно, родової некрополь під храмом – справа недивне. Проте вважається, що саме в цьому храмі відспівували панночку зі знаменитої повісті Миколи Гоголя “Вій”. Чи не за донос чи Василя Кочубея таким чином віддячив класик?
Відхід від традицій
Нерідко християнські храми через територіальних суперечок і загарбницьких воєн переходили під патронат інших релігій. Така доля спіткала костел Святих Петра і Павла в Кам’янець-Подільському.
Кам’яний костел тут спорудили ще на початку XVI століття, і спершу святиня належала католицькій єпархії. Майже через два століття турки, котрі завоювали в 1672 році Кам’янець-Подільський, перетворили католицький храм в головну мечеть міста, а на території костелу звели 36-метровий мінарет.
Через чверть століття місто знову перейшов до Польщі. Але католицька церква за домовленістю з турками не стала руйнувати мінарет, а увінчала мусульманську святиню триметрової статуєю Діви Марії. Таким костел і зберігся до наших днів, в його архітектурний ансамбль входять кафедральний собор, дзвіниця, тріумфальні ворота і турецький мінарет.
Втім, іноді при будівництві християнських святинь від канонів доводилося відходити не тільки через нестабільну політичну ситуацію. Серед таких споруд особливе місце займає храм Покрова Пресвятої Богородиці в селі Пархомівці Київської області.
Його побудували в 1907 році на території своєї садиби брати Лев і Віктор Голубєви. Церква унікальна тим, що в ній збереглися безцінні мозаїки, виконані за ескізами знаменитого художника Миколи Реріха, – Спас Нерукотворний з вибраними святими і Покров Пресвятої Богородиці. Пізніше Лев напише братові, що навіть зроблені за ескізами великого художника малюнки мозаїки здаються трохи дивними.
Але насправді дивним в цій церкві виглядає багато. М’яко кажучи, оформлення храму виконано не цілком за православними канонами. У настінних розписах можна побачити схожий на свастику древній символ руху життя, відшукати зображення змій, вогню, молота і щипців.
Нічого поганого в поєднанні різних стилів і форм директор департаменту у справах релігій і національностей Мінкультури Юраш не бачить і вважає, що від цього храм тільки виграє. На його думку, будь-який канон рано чи пізно стає звичним і банальним. Тому чим розкутіше політ думки архітектора, тим більше він прагне до поєднання різних форм. “Адже архітектурні вимоги або догми щодо будівництва будівель не прописані в Біблії. Це традиція, яка виникала стихійно і створювалася людьми. І немає нічого протиприродного в тому, що самі люди і змінюють цю форму. Вони шукають щось більш цікаве”, – пояснює відхід від канонів релігієзнавець.
За словами Юраша, віруючі приходять в храм не тільки заради молитви, а й щоб отримати естетичний імпульс для своїх релігійних почуттів. “І чим цікавіше форма храму, тим глибше почуття, які дають можливість задуматися, що як геній Бога був щирим і відвертим у творенні людини, так і людина може бути розкутим і щирим у прагненні зробити щось цікаве і оригінальне”, – робить висновок Юраш .
Щоб відвідати 10 найбільш таємничих українських церков, потрібно подолати неабиякий маршрут довжиною в 2,5 тис. Км. Але незабутні відчуття того варті.