Діти повернулися через десять років з тих заробіток ні з чим. Єдине, що зробили, в селі коробку вигнали на два поверхи.
– Іспанія це вам не Італія! Тут стільки не заробиш.
– То чого ж ви там стільки років сиділи? Краще б селі картоплю садили і продавали, більше б заробили, – говорила я їм зі сльозами на очах.
Так перед родичами і сусідами соромно, я вам передати не можу.
Моя дочка з зятем ще десять років тому поїхали на заробітки. Тоді в них була можливість поїхати до Іспанії.
Моєї ж рідної сестри діти, а в неї троє дівчат, всі з сім’ями також виїхали свого часу, ще раніше за моїх, але в Італію на заробітки.
Вже давно мої племінниці гарно там живуть. Я ж за ними стежу в соцмережах, тому бачу, які статки вони там нажили.
До того ж, племінниці і дітей своїх десь за рік часу забрали. Мої ж онуки всі ці роки були під нашим з дідом наглядом.
Як тільки в дочки з зятем появились гроші, вони в нас в селі купили гарний план, правда, дорогий, бо в гарному місці.
Потім по троху почали зводити коробку. Захотіли на два поверхи, щоб не гірше, ніж в сусідів.
І до чого я веду. За ті десять років коробку то вони вигнали, але на тому все й закінчилося.
Заробітки їм не пішли, повернувся зять з дочкою до нас в село, на сміх людський.
Якщо племінниці з тої Італії приїжджають при параді. Як зайдуть всі до церкви, то є на що подивитися. І одежа в них красива і самі вони стежать за собою. То мої повернулися, що хоч плач. Зять ніби застряг в якихось 90-х. Штани-шаравари, мешти зі шпіцами.
Моя дочка переступила поріг хати з налакованим чубчиком, що той навіть не ворухнеться. Та я вже не молода, і в селі живу, але більше в моді розуміюся.
Коробка, в яку вони, як кажуть, всі гроші вкладали, вже почала осипатися. Живе дочка з зятем досі в нашій невеличкій дерев’яній хатинці.
Ось вам і заробили.
Я коли питаю, чому не досягли того, що племінниці мають, дочка відповідає, що Іспанія це вам не Італія.
Ось і поговорили. Онуки стільки років без батьківської любові і уваги жили, а чого ті батьки на чужині доробилися? Правильно, нічого!
Перед сестрою і сусідами соромно. Все село гудить про моїх заробітчан, ще й кажуть, щоб ті приїхали додому, я їм гроші висилала, бо не мали за що повернутися.
Це не правда, але односельчанам не доведеш. Хоча, в іншому вони праві…
Автор – КАРАМЕЛЬКА