– Ти проміняла тисячу євро на кілька тисяч гривень? Мамо, сама подумай, скільки ти втрачаєш! – картає мене донька. Вона не може повірити, що я не хочу більше їхати на заробітки в Італію.
Я була заробітчанкою 20 років. Поїхала однією з перших з нашого села, і добре знаю весь шлях, який доводиться заробітчанкам пройти, щоб заробити ті євро.
Заміж я вийшла в 21 рік. Моїм чоловіком став хлопець з нашого села. Петро був на 3 роки старшим за мене, обіцяв, що ми разом хату збудуємо і заживемо собі на славу.
Та не так сталося, як гадалося. Після весілля ми стали жити у мене, разом з моєю мамою. Хата у нас була стара, та я вірила, що чоловік дотримає свого слова і з часом у нас буде свій будинок.
Та Петро дуже швидко забув свою обіцянку, його все влаштовувало. Він казав, що всі люди в селі так живуть, і нічого. А мене це не влаштовувало, у нас донечка підростала, я не хотіла, щоб вона соромилася нашої бідноти.
Чоловік все частіше став заглядати у чарку, і я з ним розлучилася. Тоді мене не підтримав ніхто. Мама моя неочікувано стала на сторону зятя, сказала, що ніхто в селі не розлучається, якого чоловіка Бог дав, з таким і живуть, а я її перед людьми осоромила.
Мені була незрозуміла її реакція, адже вона сама бачила, що я не маю з ким жити, бо чоловік нічого не робив, нічим не цікавився, та все ж, стала на його сторону.
Донька теж образилася на мене, вона не хотіла, щоб її тато жив окремо. Доньку можна зрозуміти, кожна дитина любить своїх батьків і хоче, щоб вони жили разом.
А я постійно думала, де грошей заробити, щоб хату збудувати. Я на кухні поваром працювала, їжу додому приносила, але зарплати моєї не вистачало для того, щоб будівництво почати.
І коли я почула, що можна їхати в Італію на заробітки, то не сумнівалася ні дня, зібралась і поїхала. Тоді мене знову мама не підтримала, плакалася, що я їду у світи, а її саму на старість залишаю.
Донька теж без радості сприйняла новину. “Спочатку ти тата прогнала, а тепер і сама їдеш. Виходить, що я сирота”
Слухати їх я не стала, бо зрозуміла, що від рідні у мене ніколи не буде підтримки. Всі гроші я складала, щоб швидше будинок збудувати. А поки я заробляла, донька надумала заміж виходити, і привела зятя додому.
Я зраділа цій події, бо тепер в домі з’явився господар, буде з ким починати будову. Зять мені сподобався, і я стала висилати йому гроші, а він будував.
Через 7 років у нас вже був великий будинок, такий, про який я мріяла. Донька і мама теж були щасливі, навіть перестали мене картати.
А я тим часом, по легенько, стала і собі на квартиру відкладати, бо відразу вирішила, що як повернуся, жити з донькою, якій все не так, я не хочу.
Про свої наміри мати окрему квартиру я нікому не казала, просто відсилала доньці меншу суму, мовляв, я менше стала заробляти, а насправді я відкладала щомісяця собі на житло.
Повернулася додому я в цьому році на Великдень. Донька була впевнена, що я як завжди, на місяць у відпустку, і назад. Але у мене для неї було кілька сюрпризів.
Перше, що її ошелешило, це те, що я не збираюся повертатися в Італію. І друге – я купила квартиру. Донька сподівалася, що квартира їй буде, бо вона вже втомилася з бабусею жити, та я твердо стояла на своєму – житло я для себе придбала.
Біля мого будинку є заклад харчування, я влаштувалася туди на кухню, маю зарплату близько 10 тисяч гривень, і мені цього вистачить.
Але такий варіант не дуже подобається моїй доньці. Вона вже звикла до того, що багато років отримує “італійську зарплату”, я маю на увазі гроші, які я їй передавала щомісяця. А тепер, коли я вже кілька місяців вдома, вона відчула гостру нестачу грошей, і радить мені повертатися в Італію.
Донька вважає не розумним моє рішення працювати за 10 тисяч гривень, в той час, як в Італії за місяць я заробляю мінімум тисячу євро.
Я розумію, до чого вона хилить. Прикро, що донька не про мене турбується, а про гроші, які я заробляю. Та я вважаю, що все зробила правильно, якщо ніхто про мене не думає, то мені самій треба про себе потурбуватися, і робити так, як вигідно в першу чергу мені.