Я у своїх батьків була пізньою дитиною. Народилася, коли мамі було 42, а батькові 45, дідусі та бабусі мене не дочекалися, тож батьки намагалися замінити і їх. Батьки мене дуже любили, і я постійно це відчувала. Але нещодавно сталося так, що один день перевернув мені все життя. Я дізналася, що нерідна і що у мене ще є сестра.
Мене переповнюють змішані почуття. Не розумію, чому батьки не сказали мені правду самі? І як мені тепер бути, адже у мене є сестра, схожа на мене як дві краплі води, бо ми близнята.
Зараз я заміжня, живу з чоловіком і дітьми окремо. Мами моєї вже давно не стало. Тато мій уже літня людина, він нещодавно покликав мене до себе в гості та розповів таємницю, яку вони з мамою приховували від мене усе життя.
Виявляється, я – прийомна дитина. Тато розповів, що у моєї мами це другий шлюб, з першим чоловіком вона розлучилася через те, що у них не було дітей. Коли вона познайомилася з татом, вона чесно зізналася, що не зможе народити, тато відповів, що поживемо – побачимо.
Мама багато лікувалася, лежала в лікарнях, але нічого не допомагало. Одного разу мама познайомилася з жінкою, яка чекала двійню і лежала на підтримці. Вона розповіла, що у неї вже є троє дітей, вони живуть дуже бідно. Мама почала спілкуватися з цією жінкою, щоб їй допомогти. Вони з батьком вирішили їздити до неї в село, і підтримувати їхню сім’ю матеріально.
Коли ця жінка народила двійню, їй було дуже важко, і вона зізналася мамі, що хоче віддати одну дитину в дитячий будинок, бо не справляється з двома малюками. Тоді у них і визрів план. У мого батька були знайомі в відповідних органах, і вони допомогли з документами про відмову а потім і про усиновлення. Так у моїх батьків з’явилася я.
Щоб не було зайвих запитань, з тією родиною мої батьки перестали спілкуватися, а самі переїхали в зовсім інше місто. Таким чином, я росла і нічого не підозрювала, навіть не уявляючи, хто я, і що насправді десь у світі є людина – моя точна копія.
Після зізнання батька, я не знаходжу собі місця ось уже скільки років. Так, я розумію, моя мама була готова на все заради дитини, але щоб так… я просто боюся це все уявити. Я вирішила знайти свою рідну матір та сестру-близнючку. Ні, я не відмовляюся від батьків, просто цікаво було.
Почала пошуки, але зрозуміла, що сама дитину чекаю, і на певний час відклала цю справу, а через рік знову відновила пошуки. Чоловік підключив друзів, і вони вийшли на мою біологічну маму. Я зателефонувала, попросила запросити сестру, ми зустрілися.
Я дуже чекала на цю зустріч, і була налаштована дуже позитивно. А от моя сестра-близнючка зовсім не зраділа, коли мене побачила. Вона виглядала значно старшою за мене, і дуже недоглянутою, відразу було видно, що вона прожила нелегке життя.
Я відчула навіть якісь нотки звинувачення мене в тому, що я забрала у неї життя, у тому, що я купалася в розкоші, як сир у маслі, а вона з 14 років працює на ринку. Вона так прямо і сказала, що їй нема про що спілкуватися з такою манірною людиною з вищою освітою, якщо в неї і школа не закінчена. Що я не жила з такими батьками і взагалі, даремно з’явилася в її житті.
Мені дуже прикро від цього, я хотіла б якось налагодити наші з сестрою стосунки, але я не знаю, як це зробити? Чи, може, сестра права, у кожного з нас своє життя і варто залишити все як є? Чи, все ж, поборотися за налагодження між нами родинних стосунків
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.