Моя подруга Ірина була дуже засмучена, коли дізналася, що її син розлучається. Вона саме з тих людей, які вважають, що шлюб має бути один на все життя, адже він благословенний на небі. Вже чимало часу відтоді минуло, але вона й досі це переживає з важкістю на душі.
Я, звісно, не дуже люблю лізти в чужу сім’ю, але й не можу сказати, що розділяю думку Наталі, тому і говорю з нею досить таки відверто.
– Ти мене, звичайно, вибач, Наталю, але я тебе не розумію зовсім, – одного разу стала я відверто розмовляти з Іриною. – Ти наче виправдуєш свого сина Дмитра в тому, що він з таким небажанням платить аліменти для свого власного сина. Так не можна. Як би там не склалося у них з колишньою дружиною, але ж дитина ж має щось пити, їсти щодня, навчатися. Для нього стільки всього потрібно, а зараз такі ціни високі. Хіба ти сама не бачиш? Хлопчик не винен, що батьки його розлучилися. Вже хто-хто б так говорив, але ти, Ірино. Ти ж сама ростила Дмитра, бо з чоловіком тоді розлучилася, як син маленький ще був. І аліменти на нього отримувала постійно.
– Оксано. Проблема якраз в тому, що колишня невістка моя зовсім не працює, та й не збирається роботу шукати навіть. У Дмитра мого великий офіційний дохід, і аліментів у нього вираховують велику суму. На усі ці гроші вона якраз і живе разом зі своєю дитиною. Каже – а нам вистачає, мовляв, навіщо мені ще й працювати йти. Я зовсім не проти того, щоб Микола платив синові, зрозумій. Але мені дуже не подобається, що на ці гроші живе доросла працездатна жінка, яка моєму синові вже два роки як ніхто. Дмитро, як батько, повинен забезпечувати сина за законом. А хіба мати не зобов’язана робити те ж саме? – виправдовувалася моя подруга.
– Ну взагалі, якщо вже так, за логікою речей, напевно так, в чомусь ти права, звісно, – не могла не погодитися я з нею.
– Мені теж здається, що зобов’язана. І це якась така нехороша ситуація, коли мати не тільки не вкладається в свою власну дитину, але і проїдає, виходить, дитячі гроші. Це не справа зовсім. Ти ось кажеш, Оксано, що я аліменти отримувала. Але я на них не сподівалася ніколи, я ніколи не розраховувала лише на гроші ці. Все життя я працювала, щоб син ні в чому не мав потреби. Мені в голову не приходило просто так сісти та руки скласти, як це зробила моя колишня невістка. І я їй багато раз натякала про те, що треба працювати, хоча б по пів дня. Хоча б щоб собі на їжу заробляла сама. Вона натякає мені, що це – мовляв, зовсім не моя це справа. Хто я їй? Колишня свекруха, а ще лізу життя вчити. Ось, а в середу я набралася сміливості, нарешті, і все це їй сказала прямо, що думала. Уже без натяків різних.
– Зрозуміло. Образилася невістка на тебе?
– Ще б пак! Стала мені вона говорити, що я нічого не розумію. Що вона не просто так вдома сидить, бо хоче того, а з дитиною. Оксано, там дитині вісім років! Онук уже в другому класі навчається. У мене Дмитро мій в другому класі картоплю сам смажив та до недужої бабусі їздив через усе місто з пересадкою один раз, коли треба було ліки відвезти. Онук же в свої вісім ще і вдома один жодного разу не залишався. Невістка мені лише й те робить, що доводить – зараз життя інше. Яка там інше? Життя завжди однакове, а дітей треба виховувати та до життя готувати, а не під скляним ковпаком тримати. Загалом, посперечалися ми з нею досить таки серйозно, я пішла від неї, грюкнувши дверима. Не знаю, що тепер.
– Ну що. Тепер напевно ти не бачитимешся з власним онуком. Ще на пів року.
– Та байдуже мені вже, якось теж поводить вона себе не по-людськи! Нехай, як хоче. Я знаю, що Дмитро мій у мене далеко не ангел, і його не виправдовую зовсім, звичайно. При цьому він чесно платить синові хороші гроші.
– А може, невістці твоїй і правда грошей вистачає на все необхідне. Навіщо тоді працювати?
– Це не її гроші, а дитини! Так, аліменти дуже хороші, їх багато на одну дитину, згодна. Але ж не обов’язково проживати щомісяця все в нуль. Можна відкладати синові на навчання або на житло. А так нерозумно чинити, як робить моя невістка, теж не можна! Виходить, що й не тільки мій онук, а й колишня невістка живе на гроші мого сина. Ну невже це нормально?
Я навіть не знаю чи права моя подруга, а може й ні. Можливо її колишній невістці і так добре, вона ж мами, їй видніше, правильно вона робить чи ні. Чи Ірина таки права і аліменти належать лише дитині, а не матері?
Фото ілюстративне.