Я сама родом невеличкого з села. Народилася і виросла я в досить таки бідній родині.
Чомусь завжди, скільки себе пам’ятаю, дуже хотіла швидко вийти заміж, щоб покинути стіни напіврозваленої старенької батьківської хати, бо нас там тулилося 8 чоловік, включаючи нашу стареньку бабусю і дідуся.
Тому, навіть не отримавши хорошої освіти, я відразу ще дуже молодою вийшла заміж за Станіслава. Він перший зробив мені пропозицію одружитися. Я довго не думала, адже це й була моя мрія, погодилася я відразу, адже мала до нього ще й щирі почуття.
Станіслав жив на краю села зі своєю матір’ю в хаті, це була для мене гарна альтернатива, адже жити в нашій бідній сім’ї було зовсім не просто.
Ніна Андріївна була мені доброю свекрухою, не можу сказати, що вона мене любила, але вона була жінкою мовчазною, тому й досі не знаю, як вона ставилася до мене.
Особливого щирого кохання від Станіслава я не бачила, щиро кажучи, навіть зараз не знаю, чому він мене взяв заміж. Але я була дівчиною красивою та працьовитою дуже.
Як тільки перебралася до них з матір’ю в хату, взялася за господарство, прала, готувала для всіх, влаштувалася на роботу у сільський магазин.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину, а через два роки знову стала мамою вже нашого другого синочка. Сини мої дуже схожі на мене, можливо тому, як і я всі ці роки, від свого батька вони не бачили та не чули нічого хорошого, на жаль.
Станіслав весь день був на роботі, ввечері вечеряв та відразу біг до сусідів, з якими засиджувався аж до пізньої ночі. Заробляв чоловік дуже мало, та й в магазині на мене чекали копійки, а діти ходили до школи, на все потрібні гроші були, зрозуміло.
Якось на початку весни повернулася моя кума з заробітків, купила дітям машину та прийшла до мене в гості.
Валентина багато розповідала, що в Італії жінкам платять гарні гроші, що я в сільському магазині стільки не зароблю за все життя, як вона там лише за один рік. Ми повечеряли разом і вона пішла, а в мене з голови ще дуже довго не виходили ті її долари і думки про заробітки закордонні.
А наступного, прокинувшись вранці, я сама пішла до Валентини, стала розпитувати що до чого, просила, щоб вона мені підшукала роботу, я зважилася їхати закордон, адже жити потрібно було на щось і забезпечити краще майбутнє своїм дітям.
Вже в неділю Валентина збиралася повертатися назад до своєї сеньйори, обіцяла зателефонувати мені і спробувати щось таки вирішити, по можливості.
Я вже майже забула про ту нашу розмову, як через місяць пролунав дзвінок від Валентини, сказала, що діти сусідки її сеньйори шукають жінку з України, щоб маму їх доглядала, але казала, щоб я швидко вирішувала та збиралася їхати, адже вже через тиждень вони мене чекають там.
Дітей я залишила на Ніну Андріївну, а сама подалася за кордон заробляти гроші для своєї сім’ї.
Відтоді минали рік за роком, я працювала з Валентиною по сусідству, згодом призвичаїлася, по черзі ми обоє їздили додому, возили гроші рідним. Згодом Валентина купила дітям квартиру в місті, відремонтувала власну хату.
А в мене, на жаль, так чомусь не виходило, я усі гроші передавала чоловікові, а частину свекрусі, щоб діти мали що їсти. Єдине, що вдалося зробити, це зробити ремонт в хаті свекрухи, побудувати великий хлів та красивий паркан.
Так минуло 7 років заробітків моїх.
Одного дня Валентині зателефонувала донька, сказала, що вистачить вже на чужині працювати для чужих людей, вона їм добре допомогла, та й за ті гроші, що вона передавала, вони їй гарну хату розбудували, пора і для себе пожити.
Валентина додому поїхала в Україну, а мені тоді так сумно стало, про мене немає кому подумати, діти ще малі, щоб зрозуміти, а чоловікові якось байдуже до мене, скільки раз я приїжджала в село, він жодного разу нічого не говорив, щоб я залишилася, зовсім не шкодував мене.
Якось мені подзвонила Ніна Андріївна, сказала, що вона не добре себе почуває, а сина її вже другий тиждень немає вдома, просила, щоб я приїхала, бо дітей немає на кого залишити.
Я все залишила і відразу помчала додому, свекруха була бліда, вона дуже постаріла за ці всі роки, за своїми турботами, я цього не помічала раніше.
Тоді Ніна Андріївна покликала мене в кімнату, вона просила вибачення, говорила, що давно знає, що її син ходить до доньки її колишньої подруги. Вони вже два роки таємно зустрічаються від усіх, а тепер вже напевно все серйозно у них, раз він пішов до неї і не повертається додому навіть до дітей.
Вона не хотіла розповідати мені раніше нічого, бо не хотіла, щоб я покинула його, адже вона залишиться сама, бо дуже любить моїх синочків. А її син приведе в дім іншу жінку і їй доведеться миритися з ними в одному домі, а вона не хоче цього, хоче бути з нами.
Ніну Андріївну я пробачила, адже вона багато для мене зробила добра, а чоловіка не стала шукати, навіть не телефонувала йому, я за ці всі роки геть охолода до нього, жодних почуттів не залишилося до нього, лише образа.
Адже навіть, якщо вже склалися в них такі стосунки, не вже не можна було вчинити якось по-людськи – просто все розповісти мені. Для чого ось так кидати мене, дітей, недужу вже давно немолоду маму?
Рано до мене підійшла свекруха. Вона зайшла в кімнату і розбудила мене. Свекруха поклала на стіл гроші загорнуті в стареньку хустинку. Там було 9 тисяч євро.
Ніна Андріївна сказала, що останні роки вона не витрачала ті гроші, які я їй давала, дітей годувала на свою пенсію, економила на всьому, а особливо на собі.
Свекруха сказала, щоб я нікуди більше не їхала, раз її син так вчинив з нею і своєю сім’єю, то вона більше не чекатиме, а з понеділка розпочне оформлення своєї хати на мене. Ніна Андріївна сказала, що я доклала до її хати дуже багато грошей, зробила ремонт, тому частина там моя теж є чимала.
А ще сказала не зважати на чоловіка, а шукати собі іншу долю. Гроші у нас є, я влаштуюся на роботі та й її пенсія додасться, якось ми проживемо і все буде добре у нас.
Я тоді вперше пригорнулася до своєї свекрухи, мені стало так тепло та затишно, відчула, що в мене мама є, я зрозуміла, що є людина, яка турбується і піклується про мене. Вона ніколи не говорила мені теплих слів, просто тримала все в душі.
Тепер я твердо знала, що в нас все буде добре. Я дуже поважаю і люблю свою свекруху, навіть не знаю, як би склалося наше життя, якби не її мудра жіноча порада.
Зараз нашої мами немає вже з нами, ми з дітьми і чоловіком щонеділі ходимо до неї, я тулюся до горбика земельки, де вона лежить, так, як притулилася тоді того ранку до неї самої.
А заміж я вийшла вдруге, сама моя Ніна Андріївна благословила мене на той шлюб. І маю маленьку донечку. Ми живемо добре, дякуючи нашій мудрій і добрій мамі.
Та тепер маю проблему, адже колишній чоловік тепер претендує на хату. Збирає документи якісь, мовляв, він у матері один син і її майно належить йому. Каже, щоб я готувалася вибиратися з хати. Але чи зможе він забрати у нас дім, я ж стільки до нього доклалася? Родичі радять шукати адвоката. Але хіба колишній чоловік має право на цю хату?