Зранку 11 листопада 1918 року пролунали останні залпи Першої світової війни – це був салют на честь переможців. Найкривавіша й найжорстокіша на той час в історії війна нарешті завершилася.
У тому, чим закінчилась для України Перша світова та чому ми так рідко про неї згадуємо – журналісти 24 каналу розбирались спільно із істориком Владленом Мараєвим. Автор: Євгенія Мазур
Чому Першу світову називають забутою війною
Цю війну часто називають “забутою”. Попри те, що за масштабами вона поступається лише Другій світовій. Вона була завершена після 4 років, 3 місяців і 2 тижнів невпинного, безглуздого жертвопринесення.
В Україні пам’ять про цю війну систематично викорінювали з масової свідомості всі 70 з гаком років більшовицької влади.
Танки у Лондоні на параді з нагоди завершення війни
Ленін та його послідовники вважали Першу світову “імперіалістичною” і “загарбницькою” (тут вони, з певними застереженнями, мали рацію). Ленін та його послідовники вважали Першу світову тільки прелюдією до революції та громадянської війни, в якій перемогли “правильні” герої – червоноармійці (щодо цього більшовики були, м’яко кажучи, не зовсім праві). Таким чином, героїв Першої світової війни замовчували, бо зарахували до категорії “неправильних”. А самому конфліктові відвели другорядну роль у всесвітній історії.
Головне про наслідки Жовтневої революції
Україна у Першій світовій війні
Перша світова була глобальним протистоянням двох військово-політичних блоків – Антанти і Троїстого (згодом Четверного) союзу. А українці воювали за чужі інтереси по обидва боки фронту. Тому що українські землі були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, які представляли, відповідно, Антанту і Четверний союз.
Порахувати чисельність українців – учасників Першої світової війни фактично нереально. Цифра була колосальною. Через російську армію пройшли від 3,5 до 4 мільйонів українців, через австро-угорську – від 250 до 700 тисяч. Сотні тисяч із них загинули, понад 1 мільйон дістали поранення, каліцтва й контузії.
Участь українців у Першій світовій війні
Більшість мобілізованих українців брали участь у бойових діях на російсько-австрійсько-німецькому фронті, що пролягав теренами Волині, Галичини, Закарпаття, Поділля, Буковини, Бессарабії. Тут відбулися такі грандіозні воєнні операції, як Галицька битва (1914), Зимова битва в Карпатах (1915), стратегічний розвиток Горлицького прориву (1915), Брусиловський або ж Луцький прорив (1916), “наступ Керенського” (1917), операція “Фаустшлаг” (1918).
Без участі українців не обходився практично жоден театр воєнних дій по цілому світу. “Австрійські” українці масово воювали на Балканах, у північній Італії, на флоті в Середземномор’ї. “Російські” українці – на всьому просторі від Балтійського до Чорного морів, на Закавказзі та в Ірані, у складі експедиційного корпусу в Македонії та у північній Франції. Представники української діаспори билися у лавах армій Канади, Австралії, США.
Легіон Українських січових стрільців
Від 1914 до 1917 року єдиною національною українською військовою частиною був легіон Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. За весь час бойових дій через його лави пройшли понад 9 тисяч осіб. Втрати вбитими, пораненими й полоненими перевищили 3 тисячі.
Січові Стрільці, або ж “усуси”, брали участь в запеклих боях проти російських військ. Особливо відзначилися в обороні гір Маківка (1915) і Лисоня (1916). У складі легіону була й жіноча чота (жінки-стрільці й санітарки – щонайменше 36 осіб). В подальшому “усуси” стали активними учасниками Української революції, однією з найкращих формацій українського війська. Відіграли важливу роль у перемозі антигетьманського повстання Директорії УНР, у створенні Галицької армії.
Українці у російській армії
В російській армії українізовані частини та з’єднання почали виникати тільки з початком революції в 1917 році. Першими постали українські полки імені Богдана Хмельницького та Павла Полуботка. Влітку 1917-го на Поділлі було сформовано 1-й український корпус під командуванням генерала Павла Скоропадського. Українізовані частини і з’єднання невдовзі стали основою для створення Армії Української Народної Республіки.
Перша світова війна закінчилася перемогою Антанти – Франції, Великої Британії, США, Італії, Японії та їхніх союзників. Вона призвела до краху чотирьох імперій – Російської, Австро-Угорської, Німецької та Османської. Відбувся черговий переділ світу, сформувалася Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, виникла Ліга Націй (попередниця ООН). На мапі Європи з’явилися нові або відродилися старі держави: Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехо-Словаччина, Австрія, Угорщина, Держава Словенців, Хорватів і Сербів (Югославія). На переважній частині колишньої Російської імперії запанував комуністичний більшовицький режим.
Українська національна революція
Перша світова і розпад імперій дали безпосередній поштовх до початку Української національної революції 1917–1921 років. Під час неї постали Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська Народна Республіка. Хоча їм не вдалося втриматися надовго, українці здобули безцінний досвід державотворення.
Повстанська боротьба тривала в Україні і по завершенні революції, а представники політичної та військової еміграції до кінця життя залишалися носіями ідеї української незалежності. На чужині продовжував діяти Державний Центр УНР, який в серпні 1992 року передав свої повноваження урядові незалежної України.
Останні ветерани Першої світової відійшли у засвіти відносно недавно – на початку 2010-х років. Це були канадець Джон Бебкок (1900–2010), американець Френк Баклз (1901–2011), австралієць Клод Шулз (1901–2011) і британка Флоренс Грін (1901–2012). Останнім учасником зі складу російської армії вважається уродженець Полтавщини Мусій Кричевський. Він помер у Донецьку 26 грудня 2008-го на 112-му році життя.
Згадаймо принаймні кількох із мільйонів українців, які уславилися під час Першої світової війни. Всі вони гідні нашої пам’яті й поваги.
Історія воїна: Яків Гандзюк
Виходець із селян з Вінниччини Яків Гандзюк (1873–1918) – герой ще японсько-російської війни 1904–1905 років. Там він подвигами на полі бою вислужив спадкове дворянство – під час Першої світової командував різними піхотними частинами і з’єднаннями царської армії.
В боях 9 разів діставав поранення і контузії, зокрема й тяжкі: шрапнеллю у праву частину тулуба, кулею в кисть лівої руки навиліт, контузію важким артилерійським снарядом із глибокою втратою свідомості. За бойові заслуги був підвищений до генерал-майора і нагороджений Георгіївською зброєю.
Президент Франції Раймон Пуанкаре вшанував його однією з найвищих військових нагород своєї держави – Військовою медаллю (Médaille militaire). З початком революції Яків Гандзюк вступив до Армії УНР і в лютому 1918 року був розстріляний більшовиками в Києві. Ще живого генерала по-звірячому добивали багнетами.
Історія воїна: Павло Скоропадський
Нащадок давнього гетьмансько-старшинського роду Павло Скоропадський (1873–1945) відзначився вже на самому початку війни.
19 серпня 1914 року в бою під Краупішкеном (нині Ульяново Калінінградської області РФ) він на чолі лейб-гвардії Кінного полку попри жорстокий артилерійський, кулеметний і гвинтівковий вогонь німців захопив їхні позиції та завдав противникові значних втрат. За це Скоропадського удостоїли ордена Святого Георгія 4-го ступеня.
Під час революції в 1918 році він став Гетьманом Української Держави.
Історія воїна: Олександр Козаков
Дворянин із Херсонської губернії Олександр Козаков (1889–1919) став найкращим повітряним асом Російської імперії, особисто збивши 17 німецьких і австрійських літаків. Кавалер російських, британських, французьких орденів.
31 березня 1915 року в небі над Польщею здійснив другий (після Петра Нестерова) в історії повітряний таран. Козакову вдалося не лише знищити німецький аероплан, але й здійснити вдалу посадку – вперше у світовій практиці, адже Нестеров під час виконання тарану загинув.
Історія воїна: Софія Галечко
Уродженка Лемківщини Софія Галечко (1891–1918) з початком війни добровільно вступила до легіону Українських Січових Стрільців.
Служила санітаркою, розвідницею, стрільцем, отримала звання фенріха (хорунжої). Відзначилася у боях проти росіян у Карпатах (зима 1914-15) та у бою за гору Маківку, була нагороджена срібною медаллю “За хоробрість”.
Трагічно загинула потрапивши у вир під час купання в річці Бистриця Надвірнянська.
Історія воїна: Петро Франко
Молодший син славетного українського письменника Івана Франка, Петро Франко (1890–1941) служив поручником УСС.
Особливо відзначився в боях проти росіян під Семиківцями на Теребовлянщині восени 1915 року. Нагороджений офіцерською “Медаллю Воєнних Заслуг”.
Під час Української революції був організатором авіації Галицької армії.
У міжвоєнний час став викладачем, науковцем-хіміком, писав художні твори. За основною версією, розстріляний радянськими спецслужбістами.
Історія воїна: Ярослав Окуневський
Виходець із родини буковинських священиків Ярослав Окуневський (1860–1929) став адміралом, очолював медичну службу австро-угорського військово-морського флоту.
Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і досі у багатьох європейських країнах.
Був кавалером орденів Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії, Китаю.
Жертвував значні кошти на легіон УСС, керував Українською санітарною місією у Відні. 1919 року організував поставки життєво необхідних медикаментів для Армії УНР.
Історія воїна: Пилип Коновал
Селянин із Поділля Пилип Коновал (1888–1959) напередодні війни емігрував до Канади. Вступив добровольцем до Канадського експедиційного корпусу.
Протягом року брав участь у “траншейній війні” на півночі Франції, отримав звання капрала. Здійснив подвиг наприкінці серпня 1917 року в бою за висоту 70 поблизу міста Ланс: особисто “зачистив” два кулеметних гнізда, вбив щонайменше 16 німців (за іншими даними – 56), захопив один кулемет, а другий знищив гранатами. Цим самим надав можливість своєму батальйону продовжити наступ.
Удостоєний Хреста Вікторії – найвищої військової нагороди Великої Британії, яку йому в Лондоні особисто вручив король Георг V (дідусь Єлизавети ІІ). Єдиний в історії кавалер Хреста Вікторії родом зі східної Європи. Меморіальні дошки на честь хороброго українця встановлені в кількох містах Канади і Франції, а в Лансі 2017 року відкрили Алею Коновала.