– Перша невісточка моя була золотце! – так тепер розповідає про мене моя колишня перша свекруха Лідія Степанівна.
А мені так смішно і гірко одночасно. Я вона мене розводила зі своїм сином! І в неї це вийшло.
Ось уже 20 років як мене дуже хвилює одне питання. Ми з колишнім чоловіком Дмитром розлучені вже цілих 18 років. Сина я виховала сама.
Свекри мої мене не прийняли, адже чогось вони думали, що я із сім’ї з грошима і мої родичі допомагатимуть. Не знаю, з чого вони це взяли. Це дико звучить, розумію, що це складно зрозуміти, але було саме так.
Сина їхнього я любила без пам’яті, але абсолютно на всі примхи свекрухи я реагувала чітко і давала їй отпор. І вони, тобто свекри і родичі чоловіка, нас розводили, як могли. Підлаштовували різні каверзи: ну не підійшла я їм ніяк.
Ні мої борщі, котлети, чистота, доглянутий їхній син, чистота в домі і народження їхнього онука не зупинило їх від того, щоб виставити нас з сином з їхнього життя і дому.
І ось я, зовсім юна одинока мати з маленькою дитиною залишилася сама без жодної допомоги. Пішла у квартиру мами, а вона була зайнята завжди лише собою.
Після розлучення з Дмитром мене попросили більше ніколи їхню родину не турбувати, не дзвонити, ні про що не просити, і онука вони не хотіли бачити.
Я просила і благала, пояснювала, що наше розлучення з їхнім сином це одне – ну не люблять вони мене, не хочуть вони бачити мене – добре, але хоча би наш з Дмитром син нехай знає, що в нього є бабуся та дідусь.
До речі, я без батька виросла і тому для мене ця тема дуже щемлива.
Колишній чоловік дуже скоро знайшов мені заміну, одружився з молодою, красивою і з дуже знатною дівчиною з забезпеченої сім’єї з вищого суспільства. А що я, що я – з неповної родини, без вищої освіти і без забезпеченої рідні? Я навіть поруч з нею не стояла.
І стали ми із синочком жити і вирішувати проблеми самі по мірі їх надходження. І вижили. Якось справилися. Навіть все добре у нас.
Пролетіли роки, як один день. Зараз мені 40 з хвостиком, а сину 24. У нас все добре. Особисте життя я влаштувала лише три роки тому, раніше не була готова, дуже довго відновлювалася після розлучення з Дмитром, якого дуже кохала.
І ось недавно від однієї спільної знайомої я дізналася, що моя колишня свекруха особисто їй говорила:
– Перша невісточка моя була золотце! Шкодую, що розвела їх, – так тепер розповідає про мене моя колишня перша свекруха Лідія Степанівна.
А мені так смішно і гірко одночасно. Я вона мене розводила зі своїм сином! І в неї це вийшло.
У мене навіть був миттєвий порив душі поїхати заради сина до них з подарунками, вони літні вже: свекру 80, і свекрусі під 80 років.
Мені щиро шкода їх, і в глибині душі я їх давно пробачила. І сина я ніколи не налаштовувала проти них, а лише говорила: «Синку, треба всіх прощати, всі люди різні, зі своєю долею, ну ось вони такі».
І таке, що я пропонувала йому дати адресу, купити на Новий рік подарунки, і щоб він поїхав до дідуся з бабусею, провідати їх. Бо що для людей похилого віку важливо? увага рідних – так мені здається.
Це ж щастя, мабуть, побачити копію їхнього сина, первістка? Зрозуміло, що колишній чоловік ще має дітей. Але син пішов у їхню породу, дуже схожий і зовнішньо і, як виявилося, внутрішньо. Він каже: «Не хочу, я їм не потрібен і вони чужі мені».
А я з кожним днем думаю: роки так летять, ніхто не йде назустріч один одному, батько нічого не хоче робити і спілкуватися з сином, а Дмитру вже 50 років. Бабуся з дідусем теж не приїжджають, не шукають з нами зустрічі майже 20 років.
Що мені робити? Намагатися налагодити їхній контакт з сином? Або змиритися? Що можете порадити? Буду вдячна.