Перед своїм тридцятим ювілеєм я прибирала в столі чоловіка і знайшла подарунковий сертифікат на дві особи в дорогому санаторії. – Це ж треба! який крутий подарунок!, – подумала я про себе і положила блискучий конверт між стос паперів, як він і лежав. Та на самому святі мене чекала несподіванка. Володя подарував мені красивий букет квітів і сертифікат, але він відрізнявся від того, що я бачила в його кабінеті. Я таки розкрила його таємницю і навіть подала на розлучення
– Ти серйозно? Це насправді для мене?, – сказала я чоловіку.
– Ну, звісно, для кого ж іще, Галино? – відповів Володя, трохи розгублено посміхаючись, але в його очах промайнуло щось тривожне.
Я тримала в руках ваучер на триденний відпочинок у дорогому санаторії. Це був подарунок до мого тридцятиріччя, який я знайшла кілька днів тому, прибираючи у столі Володі. Тоді я щиро зраділа: невже мій чоловік задумав такий розкішний сюрприз? Але зараз, коли він вручив мені цей золотий конверт, я відчувала, що щось не так.
Все почалося кілька тижнів тому, коли я під час прибирання натрапила на той самий ваучер. Він лежав серед паперів, і його блискуча обкладинка одразу привернула мою увагу. Я тоді вирішила зробити вигляд, що нічого не бачила. Але, зізнаюся, очікувала, що день народження стане особливим моментом, коли цей сюрприз розкриється.
У день святкування Володя виглядав злегка нервовим. Він подарував мені букет троянд, а потім із посмішкою простягнув конверт. Мої руки тремтіли, коли я відкривала його. Але те, що я побачила, змінило все. Ваучер був лише для однієї особи. І дати в ньому не збігалися з тими, які я побачила на документі кілька тижнів тому.
– Володю, я думала, ми поїдемо разом?
– О, Галю, це ж для тебе, щоб ти могла розслабитися. А я поки зроблю кілька справ, – сказав він, намагаючись виглядати невимушено.
Я відчувала, що не все так просто. Відпочинок мав бути романтичним, але чому він вирішив залишити мене одну? Це здавалося нелогічним, та й сама ситуація з іншим ваучером не давала спокою.
Наступного ранку я вирішила діяти. Замість того, щоб поїхати за своїм подарунком, я вирушила до того самого готелю, який побачила на першому ваучері. Це була моя спроба знайти відповіді на всі питання.
Дорога була довгою, і в моїй голові роєм кружляли думки. Що я скажу, якщо побачу Володю? Що робити, якщо він насправді не винен? Я навіть не хотіла думати про найгірше. Але коли я побачила його на рецепції з молодою дівчиною, яка тримала його під руку і мило щось шепотіла, сумнівів більше не було.
Мій світ похитнувся. Я стояла у холі й намагалася знайти в собі сили підійти до них. Але вони навіть не помітили мене. Володя виглядав абсолютно безтурботним. Я швидко вийшла з готелю, сіла у свою машину і поїхала назад додому.
У дорозі я подзвонила своїй найкращій подрузі Олі. Вона, почувши все, одразу вирішила приїхати до мене, щоб підтримати. Ми провели той вечір за розмовами, слізьми і спробами зрозуміти, як діяти далі.
– Галь, тобі пощастило, що ти це побачила зараз, – сказала Оля, заспокоюючи мене. – У вас навіть дітей ще немає. Уяви, як важко було б тоді.
Її слова були логічними, але серце ніяк не хотіло приймати те, що сталося. Я повернулася додому і вирішила чекати Володю. Він повернувся через день. Коли я відкрила двері, він виглядав здивованим, побачивши мене.
– Ти вже вдома? – запитав він.
– Так. І твій багаж теж, Володю. Вона чекає на тебе.
Я показала йому на валізу, яка стояла у коридорі. Він спробував щось сказати, але я більше не хотіла слухати його брехні.
Це було дуже важке рішення, але я зрозуміла, що маю себе поважати. Жити поруч із людиною, яка здатна на таку зраду, означає втратити самоповагу.
Зараз я пишу цю історію, щоб попросити вашої поради, друзі. Що ви б зробили на моєму місці? Чи правильно я вчинила, вигнавши його одразу? Можливо, варто було спробувати розібратися?
Ваші думки важливі для мене, адже зараз я намагаюся зібрати себе по частинах і зрозуміти, як рухатися далі. Що ви думаєте про такі ситуації?