Прийма – ґрот біля села Прийма Миколаївського району (за 2 км від Миколаїва), пам’ятка археології європейського значення, розміщена на одному з лісистих пагорбів висотою 395 м над р. м. Найдавніше поселення типу “мисливський табір” у печерних умовах материкової України (вік – близько 45,5 тисяч років). Культурний шар потужністю до 15 см у дрібнозернистому темно-сірому піску.
Про це розповідає Спадщина Предків
Прийма складається з складчастих осадових порід глауконітових пісковиків, розміщених на розломі Східноєвропейської (Руської) платформи. Одночасно, вона становить собою поодиноке скельне утворення на міждолинній височині. Печера Прийма — це трьохярусна скельна структура, з потужним антропогенним втручанням. Її надзвичайно погана збереженість свідчить про складні руйнування катастрофічного та ерозійного характеру. Вона розміщена на вирівняній заокругленій площадці, яка повторює випукло-заокруглену форму фасадної частини печери. Фасад печери Прийма центральною частиною орієнтований за напрямком Пн-Пд, під кутом 45°. Площадка входу має 7 м довжину за радіусом, що з’єднує край площадки з центральною частиною печери Прийма.
Перший ярус печери Прийми, висотою 2,0 м, сформований у вигляді гіпостилю, колони якого відділяють центральну частину у вигляді неглибокої ніші, довжиною 5 м від двох бокових камер довжиною по 3,5 м.
Другий ярус висотою, яка дорівнює у найвищій точці 3,5 м, оформлений у вигляді неглибокої тераси з балюстрадою, яка в бокових частинах виводить у дві невеликі камери, що мають зв’язок з внутрішнім простором печери Прийма.
Третій ярус висотою 3 м також оформлений у вигляді гіпостилю з фасадними нішами. Завершена структура печери Прийма верхом по типу купольного, який зараз засипаний товстим шаром ґрунту.
Товщина карнизу між першим та другим ярусом складає 0,3 м, між другим та третім — від 0,5 м до 1,0 м. Вхідна площадка по краю була оформлена п’ятьма аналогічними колонами, від яких залишились невеликі стовпчики. Можливо, первісно існував портик входу, перекриття якого є повністю зруйнованим. Про це саме свідчать численні брили монолітів, розкиданих по схилу, який круто обривається з північного боку вхідної площадки.
З опису планувально-конструктивної та композиційної будови структури печери Прийма ми бачимо, що це, можливо, є споруда культово-ритуального призначення. Ніші першого та третього ярусів скельного храму печери Прийма могли бути ритуальними вівтарями, а камери другого ярусу могли мати поховальне призначення для вождів або героїв племінного утворення. Ми бачимо зародки архітектурної тектоніки у композиції фасаду печери Прийма, яка відповідає моделі Храму, згаданого в міжетнічних легендах. З овальною площадкою входу, оформленою по периметру колонами, об’єм печери Прийма утворює не лише архітектурно-просторовий ансамбль, але й композиційну єдність з навколишнім середовищем. Слід відмітити, що ця складова, безумовно, була основою всієї античної архітектури. На жаль, з часом ця складова майже повністю втрачена.
Певний інтерес становить лик і уявна фігура людини у західній частині печерно-скельного ансамблю Прийма І. Ці скельні витвори обернуті на захід, тобто до р. Дністер. Фігура людини складається з природних деталей і деякого, очевидно антропогенного підпрацювання. Лик дещо нагадує зображення із Урича, які на основі, перш за все, польських аналогів датовані добою раннього заліза [Рожко, 1996; Бандрівський, 1992, с. 21].
Скальний ансамбль печери Прийма розміщений у живописному Миколаївському районі Львівщини. Цей регіон, наповнений різноманітною флоро-фауністичною екосферою, сприятливою для розвитку та існування тут потужної вітогенної зони, був заселений сучасною людиною з епохи Верхній Палеоліт-Мезоліт (18—9 тис. до н. е.) [9, с. 8—38]. Поселення Верхнього Палеоліту використовувались аж до самого Енеоліту (4—3 тис. до н. е.), що свідчить про стале, стаціонарне існування потужного міжплемінного утворення. Відомо дев’ять палеолітичних поселень в районі сучасних сіл Верин, Крупсько, Прийма та Раделичі. Також, відомо 15 поселень епохи Енеоліту в районі сіл Більче, Верин, Гірське, Криниця, Крупсько, Прийма, Раделичі, Стільсько та Тростянець.
Одночасно на території сіл Тростянець, Стільсько, Дуброва, які з печерою Прийма, а також згаданими поселеннями утворюють потужний центр південного-західного напрямку розселення індоєвропейських племен — нащадків Північної цивілізації (Гіпербореї) в регіоні Верхнього Дністра, автор виявила надзвичайно цікаві мегалітичні структури ритуального та астрономічного призначення.
Зі східного боку від траси Львів-Миколаїв над дорогою, що проходить через село Тростянець, починаються невисокі (50—80 м) виходи відслонень з темно-сірих алевритових пісковиків у вигляді верти- кальної «стіни». Вони тягнуться на довжину 80— 100 м у напрямку Схід-Захід. Відшарування з пісковика є частиною структури невисокого пагорба, який на верхівці завершується величезним овальним плато площею, що дорівнює, приблизно, 250— 200 га. На плато за всіма ознаками розміщувалося поселення, найбільш ймовірно, землеробсько- го призначення, яке проіснувало аж до епохи Енеоліту. На користь цього свідчать наступні факти, досліджені автором у тому числі. З Півдня, на довжину виходів пісковика, а також далі на Схід, плато обмежує система з трьох величезних земляних ва- лів з ровами (гл. 0,8—1,0 м).
Зі Сходу, Півночі та Заходу плато обривається крутими урвищами, залісненими зі Сходу та Півночі. Саме плато і є зручною для ведення землеробських робіт рівниною. Біля підніжжя «стіни» залишилось не законсервованим по- шкоджене поховання овальної форми у вигляді яйцеподібної ями, обкладеної брилами пісковика. Похо- вання орієнтоване за напрямком Північ-Південь.
Село Дуброва розкинулось у мальовничій долині на північному березі річки Колодниці, притоки Верхнього Дністра, від якої залишився невеликий струмочок, що протікає вздовж дороги — головної ву- лиці села, яка має напрямок Захід-Схід.
З Південного боку річки Колодниці на підвищенні розміщені скельні виходи (Н=10—50 м), які утворюють основу курганоподібного заліснено- го горба. Скельні виходи є залишками кембрійських відкладів і складаються з темно-сірих алевроліто- вих пісковиків (друга літологічна пачка) [2, с. 21— 48]. В центрі скельних виходів на обробленому прямокутному моноліті (2,20 х 1,15 (Н) х 0,80 м) од- нієї зі скель влаштовані два візири у вигляді видовбаних в скелі щілин шириною 0,25 м та гли- биною 0,20 м. На західній околиці села майже на верхівці курганоподібного залісненого горба, на висоті 50 м над річкою (первісно, очевидно, над са- мою річкою), розміщена скельна структура, яка має антропогенне втручання. Перед засипаним входом в печерну порожнину (можливо під курганний дольмен) влаштований величезний портик. Він складений з монолітних плит по типу до- льменів з портиками, які є добре вивчені на тери- торії Франції [13, с. 24—33]. І щілини, і вхід під «Портиком» орієнтовані на Північний Захід під кутом 45° до напрямку Пн-Пд.
Відзначимо, що таку саму орієнтацію мають два отвори в скельному моноліті на горбі (на Н=50— 70 м) над дорогою при виїзді зі села Стільсько у напрямку на Дуброву. Горб веде на плато, на якому археологами у 70—80 рр. XX ст. було роз- копане величезне поселення, визначене як «городи- ще» (S=200 га) [14, с. 62—63]. Сучасне село зна- ходиться в руслі давнього потоку, яке датується ві- ком 9—7 тис. до н.е. Дорога між селами Стільсько та Дуброва також відмічена численними скельними виходами, які мають різне структурне утворення з антропогенним втручанням.
Поселення Стільсько, з його потужними оборонними структурами та житлово-господарськими комплексами, безумовно, мало більш раннє походження, ніж визначений археологічними дослідженнями період раннього середньовіччя [5, с. 267—282]. Крім того, це підтверджується стилістичними даними бу- дівельних традицій житлово-господарських споруд Трипільських племен, ретельно досліджених в регіоні Середнього Дністра [11, с. 60—65].
Найбільш ймовірно, що поселення Стільсько з довколишніми поселеннями були покинуті переселенцями ще в епоху пізній Неоліт-Енеоліт, що під- тверджується другим масовим розселенням індоєв- ропейських племен з північної території та відмічене легендами Книги Велеса. Отже, слід вважати, що потужне поселення Стільсько було заселене в період раннього середньовіччя вдруге.
Археологічна експедиція Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича (Львів) під орудою Леоніда Мацкевого проводила тут дослідження протягом 10 років. Влітку 2004 року вдалося відкрити рештки кісток, які Головне бюро судмедекспертизи Міністерства охорони здоров’я України визнало за кістки неандертальця. Це друга така знахідка на терені України за весь час археологічних досліджень. На території колишнього Союзу знайшли лише двох неандертальців — у Криму та Узбекистані.
Розкопки тривали майже десять років. Однак сенсаційне відкриття допоміг зробити… песик одного із членів експедиції, який зумів пролізти через лисячу нору до печерного отвору. Зазвичай усі такі пам’ятки кам’яної доби знаходять у гротах — похованих печерних утворах, входи до яких заблокували люди або природні явища. Такі порожнини законсервовані від різних сторонніх впливів, що гарантує решткам гарне збереження.
Ансамбль Прийма І утворився у товщі щільних, сіро-жовтуватих верхньотортонських вапняків із великим вмістом (до 30–35 %) різнозернистих кварцевих пісків, що й визначило карстово-суфозійну генезу таких порожнин, які використовували людські спільноти впродовж багатьох тисячоліть.
Поверхи-яруси ансамблю мають потужність по вертикалі 12–13 м при висоті порожнин кожного ярусу 2–4 м. Пласти вапняків, які відокремлюють поверхи печерного комплексу, мають потужність 1,5–2,5 м (рис. 3–4). Суфозійні процеси обумовили наявність на майданчиках перед ярусами потужного шару (2–3 м) піску та продуктів вивітрювання вапняків, перемішаних з лесами. У цій товщі фіксуються культурні шари різного часу.
Порожнини розгалужені, їх вертикальний профіль – різноманітний: від “готичного” до овального і круглого. Наявність вертикальних колон, слідів відшліфованої підземними водними потоками поверхні, свідчать про поєднання у процесі карстоутворення вертикальної та горизонтальної розчинно-суфозійної діяльності підземних вод. Велика глибина розчленування вапнякової товщі безпосередньо в околицях Прийми І, значна крутизна схилу балки, що прилягає до входів у порожнину, а також залишки зруйнованих порожнин, прилеглих до урвища, свідчать про те, що у первісному вигляді комплекс Прийма І, особливо його перший (верхній) навіс, мав значно більші розміри від сучасних [Гуньовський, 1991, с. 97].
Таким чином, шари доби енеоліту, ранньої бронзи та ранньозалізного часу зафіксовані у напівзруйнованому навісі карстового походження на схилі глибокого яру. Вапнякова товща складається із пластів різного ступеню карбонатності. При вимиванні слабовапняковистих ділянок карстовими водами утворилися виступаючі карнизи, що нависають над порожнинами. Карнизи опираються на колони, що нагадують сталактити карстових печер. Однак, це не натічні утворення.
Сформувалися колони під дією горизонтальних потоків карстових вод, що проникали у товщу вапняків по тріщинах тектонічного походження. Тріщини у товщі вапняків розташовані під прямим кутом до стінок яру, по якому, ймовірно, проходить тектонічне порушення типу флексури.
Судячи по рештках колон, які збереглися на краю майданчика, що є підлогою навісу, карниз, який створив стелю порожнини, в часи проживання людських спільнот досягав до краю схилу. Згодом стеля була зруйнована, про що свідчать численні глиби та уламки корінних порід, які поступово переміщуються вниз по схилу яру до русла потічка [Ищенко, 1991, с. 99].
На уламках і глибах спостерігаються напівзруйновані основи колон, які підтримували карнизи. Це свідчить, що раніше навіс мав значно більші розміри і у ньому могла проживати досить численна група людей. Судячи з глибини залягання кам’яних брил на території навісу та майданчика перед ним, площа навісу могла зменшитися в останні 150–200 років у зв’язку із вибухами у місцевих каменоломнях. Ймовірно також, що площа навісу зменшилася під час землетрусів ще у давні часи.
Північна експозиція входу в навіс, інші фактори свідчать про те, що найімовірнішим часом проживання людей у цій порожнині була холодна пора року, а влітку поселенці перебували безпосередньо на березі Дністра. У періоди дощів потоки карстових вод змивали долівку навісу і пророблювали порожнини, що були створені раніше. Вірогідно, що по порожнинах, пророблених підземними потоками, карстові води поступали у печерний комплекс і сприяли його подальшому формуванню. Як свідчать археологічно-природознавчі розвідки, у цьому районі знаходиться досить багато карстових порожнин, приурочених до зон тектонічного порушення платформенного типу [Ищенко, 1991, с. 100].
Відзначимо також, що печерно-скельний ансамбль Прийма І локалізований однією із високих точок навколишнього рельєфу.
Тут хороший огляд місцевості, близько знаходяться ріка та потічок, куди, ймовірно, приходили на водопій дикі тварини, а свійських було де напоїти. Ці водні джерела могли використовувати людські спільноти для своїх особистих потреб – вживаючи питну воду, ловлячи рибу тощо.
Важливим було й те, що ці підвищені ділянки рельєфу, на яких знаходилися поселення та господарські угіддя найменше страждали від повеней. Ця місцевість була значною мірою важкодоступною для ворожих племен та хижих тварин.
З підвищення було також добре видно їх наближення. Такі елементи фізико-географічного середовища є саме тими факторами палеоекосистем, які приваблювали сюди людські популяції впродовж багатьох тисячоліть.
Керамічні вироби є одними із найбільш важливих знахідок, що зафіксовані у першому навісі багатоярусного печерного ансамблю Прийма І, зокрема у комплексах доби енеоліту, ранньої бронзи та ранньозалізного часу (рис. 6).
Культурний шар доби енеоліту представлений 55 фрагментами кераміки (рис. 6, 3–6), 190 кістками тварин, пригостреним рогом козулі та кістяним вістрям [Мацкевий, 1993, с. 55; рис. 9, 6–7] і окремими кам’яними виробами (рис. 6, 9). Знахідки простежені переважно на майданчику перед навісом, у відкладах ґрунтового горизонту В, на глибині 180–220 см від нульового репера, на площі близько 120 м2 . Загальний аналіз усіх показників комплексу доби енеоліту, а також знахідок на суміжних територіях [Пелещишин, 1990, с. 35–43], дозволяють віднести цей пункт до поселень культури лійчастого посуду, для пам’яток якої найбільш характерний посуд із нотним орнаментом, відповідні фауністичні рештки та інші особливості матеріальної культури та екологічної ніші.
Для комплексу доби ранньої бронзи найважливішим індикатором є специфічна кераміка (61 екземпляр уламків посудин) з трирядним шнуровим орнаментом (дві групи) (рис. 6, 7–8), окремі кам’яні (рис. 6, 10) та кістяні вироби, а також 331 кістка. Знахідки виявлені переважно у центральній частині навісу та на майданчику перед ним, у відкладах ґрунтового горизонту В, на глибинах 70–80 – 140–170 см від нульового репера, на площі близько 100 м2 . Узагальнюючий аналіз матеріалів, зокрема керамічних і кремінних виробів, фауністичних решток, інших знахідок і ознак дозволяє датувати комплекс добою ранньої бронзи і зарахувати його до верхньодністерської групи підкарпатської культури шнурової кераміки, що досить поширена на цій і суміжних територіях [Свешников, 1990, с. 49–57]. Цікаво, що за 2 км на північний захід від ансамблю Прийма І, на березі Дністра, у комплексі доби ранньої бронзи поселення Верин V, а також на інших поселеннях доби енеоліту та ранньозалізного часу (Верин І–ІV) у 1987– 1988 рр. відзначена подібна кераміка, близький кремінний інвентар і фауністичні рештки [Мацкевой, 1987; 1988]. Це показник того, що поселенці першого навісу із Прийма І у добу енеоліту, ранньої бронзи та ранньозалізний час проживали у ньому лише у зимову пору, а влітку – безпосередньо на березі Дністра на заплавних луках.
До комплексу поселення ранньозалізного часу у верхньому навісі у Приймі І належить специфічна ліпна кераміка (59 фрагментів посуду) (рис. 6,1–2), фауністичні рештки (266 кісток) та окремі кам’яні та кістяні вироби [Мацкевий, 1993, с. 56–57; рис. 10, 6]. Знахідки сконцентровані переважно у центральній частині розкопу на площі 50 м2 , у відкладах ґрунтового горизонту, на глибинах 80–90 – 110 см від нульового репера. На основі специфічної кераміки із горщиками тюльпаноподібної форми із незначно відігнутими вінцями й отворами для підвішування або скріплення при тріщинах, фауністичного комплексу, кам’яних знарядь, інших ознак, комплекс зарахований до висоцької культури ранньозалізного часу. Аналогічні поселення відомі на суміжних територіях [Крушельницкая, 1990, с. 115–122].
Як дістатися?
Існує два машрути:
- Звернути з траси Львів-Стрий на Новий Розділ. Проїхавши вказівник населеного пункту через 250м бачимо знак роздоріжжя і курган зліва від дороги. Йдемо дорогою в сторону лісу, досить скоро метрів через 300 бачимо ще один хрест. Далі звертаємо на нижню дорогу що йде зразу в ліс, нею йти кілометр. Характерна ознака – йдеш як в рові чи окопі, бо обидва боки стіни землі. На місцевості багато відгалужень, та правильним напрямком є найдальший пологий. Тобто весь час низом якомога далі. Скелі з яру прекрасно видно.
- Урочище Прийма знаходиться за 2 км. від Миколаєва. Їдете до Миколаєва і в селі Розвадів (орієнтир готель “Русалка Дністрова”) повертаєте до кар’єру.Проминувши кар’єр, йдете до лісу. І тут найцікавіше: печеру треба шукати в лісі Жодних вказівників не має. Тому ОБОВ’ЯЗКОВО майте із собою навігатор, або ж питайте у місцевимх. Відстань від Львова до місця призначення приблизно 40 км.
Координати – 49°30’15.75”N, 24°0’0.77”E