Пам’ять, яку бережуть рідновіри: Скіфський філософ Анахарсис

Давньогрецький філософ Діоген Лаертський, жив у III ст. н.е. З його творів можемо по­черпнути багато цікавого. Відома його історико-філософська праця “Про життя, вчення і висловлювання знаменитих філософів “у 10-ти книгах. У вступі він подає цікаві міфи про по­ходження філософії. На його думку, засновником філософії, яка зберігалася жерцями та про­роками, був Гефест, тотожний нашому Сварогу.

Серед найдавніших філософів Діоген Лаертський називає співця Орфея, який був родом з Фракії. Про нього розповідають, що він був розтерзаний жінками, однак у македонському місті Днеснапис, що він загинув від блискав­ки: “Музами тут похований Орфей, золотолірний фракієць, уражений Зевса, владаря небес, перуном вогнистим”. 3 праці Діогена дізнаємося про те, що слово філософія вперше застосу­вав Піфагор. В перекладі на нашу мову воно мало б звучати як любомудріс. Себе ж Піфагор назвав філософом (любомудром). Однак, він вважав, що мудрецем може вважатися тільки Бог, а не людина. Тому Діоген вважає філософію не самою мудрістю, а лише любов до до муд­рості. Серед дванадцяти найвідоміших мудреців він називає й скіфа Анахарсиса, родом з Пів­нічного Причорномор’я. Сподіваємось yашим читачам буде цікаво познайомитися з біографіч­ними відомостями та афоризмами скіфського мудреця.

Діоген Лаертський

Анахарсис, скіф, син Кнура і брат Ка­луїда, скіфського царя, по матері ж еллін і тому володів двома мовами. Він склав вір­ші з 800 рядків про скіфські та еллінські звичаї в простоті життя та у війні; а у ве­леречивості своїй він був такий, шо не від нього пішла приказка “говорити, як скіф”,

Сосікрат говорить, що до Афін він при­був в 48-у олімпіаду, в архонтство Евкрата. Герміпп говорить, що він з’явився до бу­динку Солона і велів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсис, щоб йо­го бачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу пере­дати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсис негайно знайшовся і сказав, шо Солон якраз у себе на батьківщи­ні, то чом би йому не завести друга? І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і, дій­сно, став йому кращим другом.

Згодом Анахарсис повернувся в Скіфію; але там через велику його любов до всього еллін­ського він був запідозрений в намірі відступити від батьківських звичаїв і загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши такі слова: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість погубила мене на батьківщині”. Дехто ж стверджує, що загинув він при здійсненні грецьких обрядів.

Ось наші про нього вірші:

Після поневірянь далеких 

Анахарсис в Скіфію прибув.

Щоб уродженців учити життю на еллінський лад.

Але, не встигнувши

доказати до кінця марне слово, 

Поліг він, пернатою стрілою

до світу безсмертних долучившись.

Це він сказав, шо лоза приносить три грона: гроно насолоди, гроно сп’яніння і гроно огиди. Дивно, говорив він, як це в Елладі беруть участь у змаганнях люди майстерні, а су­дять їх невмілі. На питання, як не стати п’яни­цею, він сказав: “Мати перед очима п’яницю у всьому неподобстві”. Дивно, говорив він. як це елліни видають закони проти зухвалості, а бор­ців нагороджують за те, шо вони б’ють один од­ного. Взнавши, що корабельні дошки товщиною в чотири пальці, він сказав, що корабельники пливуть на чотири пальці від смерті. Масло він називав зіллям безумства, тому що, намастив­шись, борці нападають один на одного як боже­вільні. Як можна, говорив він, забороняти брех­ню, а в лавках брехати всім у вічі? Дивно, гово­рив він, і те, як елліни при початку бенкету п’ють з малих чаш, а з повними шлунками — з великих.

На статуї його написано: “Приборкуй язик, черево, уд”. На питання, чи є у скіфів флейти, він відповів: “Немає навіть винограду”. На пи­тання, які кораблі безпечніші, він відповів: “Витягнуті на берег”. Найдивовижніше, за йо­го словами, що він бачив у еллінів, — це що дим вони залишають в горах, а дрова тягнуть в міс­то. На питання, кого більше, живих чи мертвих, він перепитав: “А ким вважати пливучих?”

Афінянин докоряв йому, шо він скіф; він від­повів: “Мене ганьбиш моєю батьківщиною, а ти – ганьба твоїй батьківщині”. На питання, що в людині добре і погано відразу, він відповів: “Язик”. Він говорив, що краще мати одного друга вартісного, ніж багато невартісних. 

***

Галина Лозко

Біографічні відомості про Анахарсиса досить обмежені. Вважають, що по-сколотськи його ім’я було Онохарко (“багатослівний”). За однією з версій, він був сином воєводи сколоті в Кнура (“вепра”). Батько його був людиною могутньої статури та суворої вдачі; мати — еллінка, яку він викупив у работоргівців. Саме мати навчила Анахарсіса грецької мови і привила любов до мудрості. За іншими відомостями, він був роди­чем (братом) скіфського царя. Складне життя мандрівного філософа сформувало в нього влас­ну систему цінностей, уміння осмислювати події та явища здавалось би з несподіваного боку, що споріднює його погляди з філософською систе­мою українського мислителя Григорія Сковоро­ди, а саме: пізнання істини слід починати з піз­нання самого себе, прироловідповідність життє­діяльності людини (“сродна праця”). Є пооди­нокі відомості про те, що Анахареіс глибоко вивчав властивості чотирьох (п’яти) безначаль­них стихій: землі, води, повітря, вогню, ефіру. Такими є його роздуми про апейрон (з грецької аре і гоп – безкінечне): “Чотири стихії природи мають щось спільне — апейрон, що містить та­ємницю Роду. Рано чи пізно все перетворюється на пил. Залишається лише те, що вічне, шо ні­коли не виникало, а було завжди, завжди є”.

Термін апейрон впровадив Анаксімандр дія позначення безкінечного в просторі і часі, без’якісного матеріального першопочатку, що перебуває у вічному русі, створюючи протилеж­ності: тепло і холод, внаслідок боротьби яких виникають якісно визначені тіла.

Діодор Сицилійський передає один з Діало­гів Анахарсиса з царем Крезом, який запросив до себе мудреців для розмови. Крез спитав, яку з живих істот Анахарсіс вважає найхоробрішою.

—   Найдикішу тварину, бо лише вона мужньо помирає за свою свободу, — відповів Анахарсіс.

—   А яку з живих істот ти вважаєш найсправедливішою? — знову спитав Крез.

—     Найдикішу тварину, бо лише вона живе природним життям, а не за законами. Природа є створіння Боже, а закони встановлені людь­ми, і буде справедливіше користуватися тим, що відкрито Богом, а не людиною, — відповів Анахарсіс.

—Можливо звірі є й наймудрішими? — зас­міявся Крез.

—Так! Віддавати перевагу істині природи перед істиною закону — це основна прикмета мудрості, — спокійно відповів Анахарсіс.

Деякі філософські погляди Анахарсіса ми можемо відтворити з розрізнених уривків дав­ніх джерел (переважно це згадки та перекази в працях інших авторів).

Тут подаємо невелику дещицю його афоризмів, які вдалося зібрати.

• Скіфи ніколи не обдурюють.
•  Чисті руки сіяча — запорука доброго врожаю.
• Слова приховують правду.
• Тисячі добрих слів не варті одного доб­рого діла.
• Почуття, думка і слово ніколи не мо­жуть бути одним і тим самим: думка викрив­лює почуття, а слово викривлює думку.
• У житті майже все залежить від випадку.