— От дивіться, діти, — почала я, коли вони доїли борщ. — Заробляєте ви добре, але гроші витікають, як вода крізь пальці. Вам треба навчитися планувати бюджет.
Невістка злегка насупилася, але промовчала. А я продовжила:
— Наприклад, нащо вам оці дорогі креми й шампуні? Можна купувати звичайний, дешевший, а ефект той самий.
Тепер я винувата, що невістка зібрала свої речі у сумки і здиміла до своїх батьків! Він зі мною не розмовляє, і я розумію, що хоче, щоб я теж поїхала додому. А я ж тільки добра хотіла їхній молодій родині.
Просто коли я до них приїхала, щоб зустріти разом з невісткою й сином новорічні свята, я кілька днів уважно спостерігала за їхнім життям. Дивилася, що в них у квартирі є, чого немає, які порядки заведені.
Заглядала в шухлядки, комоди, холодильник. Не з цікавості, а з чистого бажання допомогти. Бо вони ще молоді й недосвідчені, а я стільки всього в житті бачила!
І от, що я побачила: живуть вони абияк. Зарплати в них досить непогані, тисяч по 20 гривень, але розпоряджатися цими грошима вони зовсім не вміють.
То коробка з-під піци валяється на кухні, то в морозилці кілька пачок дорогих морозив, які вони так і не доїли. У ванній повно баночок — шампуні, гелі, якісь маски.
А в гардеробі — брендові речі, які висять ще з бірками! У той же час у холодильнику — пусто, навіть нормального борщу нема. Це ж як так можна жити?
Мені жаль стало їх. Хіба так можна — розкидатися грошима? Ні запаси не зроблені, ні порядок не наведений. Ось і вирішила я взяти ініціативу в свої руки, щоб їхній шлюб, так би мовити, зміцнити.
У п’ятницю я вирішила влаштувати їм приємний вечір. І поговорити про важливе і серйозне заразом. Так би мовити, поєднати приємне з корисним.
Приготувала вечерю: домашній борщ із часниковими пампушками, запечену свинину в гірчично-медовому соусі, картопляне пюре і салат із капусти та моркви — усе просто, смачно і корисно. На десерт спекла шарлотку з яблуками.
Коли вони прийшли з роботи, усе було на столі. Невістка Іринка аж очі округлила:
— Мамо, це ви все самі?
— А хто ж іще? — усміхнулася я. — Ви ж з роботи втомлені. Хто про вас подбає, якщо не я?
Син Данилко виглядав задоволеним:
— Мамо, дякую! Такої вечері в нас ще не було.
Ми сіли за стіл. Все було добре, поки я не вирішила, що час дати їм трохи життєвих уроків.”
— От дивіться, діти, — почала я, коли вони доїли борщ. — Заробляєте ви добре, але гроші витікають, як вода крізь пальці. Вам треба навчитися планувати бюджет.
Невістка злегка насупилася, але промовчала. А я продовжила:
— Наприклад, нащо вам оці дорогі креми й шампуні? Можна купувати звичайний, дешевший, а ефект той самий.
— Мамо, це ж догляд за собою, — обережно почала вона.
— Я теж за собою доглядаю, але мені вистачає звичайного дитячого крему за 20 гривень. А у вас там баночка за 500!
Син намагався змінити тему:
— Мам, у нас все нормально. Ми справляємося.
Але мене вже було не зупинити:
— Нормально? У холодильнику пусто, зате одягу повно! Хіба це правильно? І навіщо ви стільки замовляєте доставки? Кожного разу піца, суші, салати. Це ж шалені гроші. Можна зварити каструлю борщу й харчуватися кілька днів.
— Ми працюємо, у нас немає часу, — виправдовувалася Ірина.
— Немає часу? Так я вам допоможу! Давайте я складу вам план покупок і підкажу, як економити. Наприклад, оці ваші поїздки в кафе – не потрібні. Ви за місяць витрачаєте на них більше, ніж я витрачаю на весь продуктовий кошик.
Син знітився:
— Мамо, ми дорослі люди, ми самі розберемося.
— Дорослі? Це дорослі так живуть? Ви ж дітей заведете — як ви їх утримуватимете?
Я довго розповідала про свої методи: як розкладати гроші по конвертах, як готувати на тиждень вперед, як складати списки перед покупками. Невістка мовчала, а син тільки кивав. Я була впевнена, що вони мене слухають.
На ранок я прокидаюся, а невістка вже в коридорі, збирає речі.
— Ти куди це? — питаю.
— До батьків, — коротко відповідає вона.
— Як це? А свята?
— Мені треба подумати над життям.
Син стояв мовчки, з якимось винуватим виразом обличчя. Я до нього:
— Ти чого мовчиш? Вона ж тікає!
А він мені:
— Мамо, це ти Ірі дах винесла. Їй це важко, вона звикла до іншого.
Я аж дар мови втратила:
— То я винна, що хотіла, як краще? Хотіла, щоб у вас гроші залишалися, а не летіли в нікуди?
А він:
— Нам і так було добре, мамо. Ми не просили допомоги.
Це мене дуже засмутило – саме такі слова і ставлення до мене. Виявляється, моя доброта була зайвою. Невістка поїхала, син зі мною не розмовляє, а я сиджу в чужій квартирі й думаю: а чи не краще мені теж повернутися додому?
Фото – авторське.