Краще б я нічого про долю цього Остапа і не знала. Тепер душа не на місці. Профукала такого багатого мужика.
Хочу вам розповісти свою історію з життя. Не дуже вона і весела, але нічого не поробиш. Така вже в мене доля.
Коли я зустріла Остапа, то думала, що зловила щастя за хвоста. Він був досить розумний. З ним було цікаво і завжди знаходились теми для розмов.
Він закінчив після школи звичайне училище, але по інтелекту він був десь дуже високо.
Єдине, Остап не признавався мені, де він працює.
– Навіщо тобі це знати? Гроші тебе завести на каву і не тільки в мене є. А в майбутньому я буду лише розвиватись. Тому, фінансове становище буде лише покращуватися.
Я розуміла, що він каже правду, але все рівно мені було цікаво, ким же працює мій Остап.
І ось одного дня я таки про це дізналася, через його давнього друга.
Його посада так мене спантеличила, що я довгий час не могла прийти до тями, а в кінцевому результаті ми розійшлися, бо з таким хлопцем я боялася йти навіть вдень за руку по тротуару.
Його робота, ви не повірите, була… у фірмі “Пам’ять”. Це там, куди відвозять людей, які вже… ну ви зрозуміли.
Мій хлопець, такий розумний і красивий робить таку роботу, яка мені в голові не поміщалася.
Ось і вийшло так, що ми розлучилися. Я не могла бути з такою людиною. Можливо, хтось скаже, що це нормально, що хтось має і таку роботу робити, але я себе поруч з такою людиною не бачила.
І ось з того часу минуло сім років. Я встигла вийти заміж і розлучитися, дітей в мене немає.
І ось якось випадково я дізналася, що в наше містечко приїхав Остап. Я не бачила його особисто, але добрі люди мені все про нього доповіли.
Виявляється, Остап переїхав жити до столиці. Ну це я знала, але те, що там він відкрив своє власне бюро “Пам’ять” – ні. За тих пару років з простого робочого він став власником, і наскільки я зрозуміла, не одного бюро.
В наше місто він приїхав на крутій автівці. В нього красива дружина і син.
Ви знаєте, я сильно пошкодувала, що одного дня покинула цю людину.
Мені потрібно було догадатись, що такий розумний хлопчина не буде все життя робити “чорну” роботу.
Знайомі розказували, що він питав за мене. Але що я? Нема мені чим похвалитися, на жаль…
Ось так, дівчатка, я профукала своє щастя.
А ви б змогли зустрічатися з хлопцем з такою професією?
Автор – КАРАМЕЛЬКА