Нещодавно у моєї подруги сталася прикра подія, яка навіть мене примусила задуматися добре.
– Це я вже зараз така розумна жінка! – поділилася зі мною 32-річна подруга Ольга. – Нікому не вірю тепер, не чекаю підтримки чи допомоги ні від кого, взагалі, тримаю суттєву дистанцію та розраховую тільки на себе у своєму житті і все.
4 роки тому Ольга непросто розлучилася. Її колишній чоловік відразу зібрав її деякі речі і попросив просто піти з дому з малою однорічною дитиною буквально в тому в чому стояла Ольга, без копійки грошей в кишені і без усіх їх речей.
Тато й мама Ольги живуть далеко, йти їй було ні до кого. Ні близьких людей поруч, ні грошей, нічого у неї тоді не було.
– Я ж виходила заміж з думкою, що це один раз і на все життя, – з смутком згадує зараз Ольга. – Все моє – було його. Такого вчинку від свого колишнього чоловіка я ніколи навіть не очікувала, а потім у нас з’явилася дитина, я занурилася в материнство, нічого навколо не помічала. Молодою ще була, й гадки не мала, що в житті сімейному не все так просто, як здається на перший погляд. А просто варто було мені бути уважнішою та дивитися за своїм чоловіком.
Тоді допомогла Ользі подруга, така ж мама-одинака з дитиною, як вона сама. Прихистила на деякий час в себе, допомогла влаштуватися на роботу – в магазин, де працювала сама. Стали вони обоє працювати два через два – одна мама вдома з дітьми сиділа, інша на зміні працює, гроші на роботі заробляє, нам так зручно було, ми з нею наче зріднилися тоді.
Вже сьогодні Ольга добре встала на ноги, має чоловіка, він добрий, надійний, працьовитий, щедрий, відмінно порозумівся з її сином, наче він рідна дитина його.
Рідного тата син Ольги не пам’ятає, і дядька Олега прийняв дуже добре він. Олег із задоволенням гуляє з хлопчиком, вчить кататися на ковзанах та грати в шахи. З Нового року вони вже живуть разом в двокімнатній квартирі, яка належить чоловікові.
Олег вже частіше став говорити про реєстрацію шлюбу та про спільну дитину, адже своїх дітей у нього поки немає. Мріє, як буде ходити з дітьми: сином та їх другою дитиною в походи і на риболовлю, навчить того й іншого, возитиме щоліта їх до моря.
Але сама Ольга ні заміжжя, ні другої дитини вже не хоче.
– Двох дітей мені одній не підняти на ноги, зараз життя дуже важке, скрізь складно! – пояснює вона. – Я з одним сином ледь впоралася. Я вже мудра зараз жінка, навчило життя, щоб отримати зараз немовляти на руки – не хочу.
– Ну чому одній? Зараз у тебе є чоловік. Він віддає тобі всю зарплату, прописав тебе з дитиною в квартирі, кличе заміж, – кажу я їй не раз.
– Чи надовго? – усміхається Ольга.
Відносини з Олегом у них прекрасні, але подруга щохвилини живе в стані готовності до його відходу, що він може залишити її, як попередній. Ольга відкладає гроші, постійно дивиться ціни на житло. Її найзаповітніша мрія – купити собі кімнату або хоча б крихітну студію в новобудові, щоб в будь-який момент було куди піти. При тому, що Олег носить її з дитиною на руках.
– Так правильно вона все робить! Завжди в формі, завжди готова до гіршого, розраховує тільки на себе, так і треба жити. Зараз такий світ, таке непросте життя, – каже мені моя мама, коли про подругу говоримо.
Та я вважаю, що Ольга не права – якщо одна людина виявилася недоброю, то це не значить, що всі такі. Чому відмовлятися від сімейного щастя, та й друга дитина, це справжнє благословення. Ну хіба не так? Що поганого в тому, що вона вдруге вийде заміж? Чого боїться? Чи так думає кожна жінка, яка хоч раз розлучення пройшла?