– Олесю, доню, – дуже тихо і невпевнено почав свою розмову батько, – Я повинен тобі признатися в чомусь. В мене є позашлюбна дочка, а в тебе сестра, про яку ти завжди так мріяла.
Останні слова батька тремтіли так, що я ледь зрозуміла, про що він говорить.
Я б ніколи не повірила, що коли-небудь батько мені розкаже те, від чого в мене будуть труситися руки.
Мама з татом прожили разом в шлюбі сорок років. Я не назву їх шлюб ідеальним. Мама була впливовою людиною. Вона завжди ходила в ділових костюмах і на каблуках. А характер в мами був далеко не цукор.
Мама керувала татом наліво і направо. Кроку він без її відома ступити не міг. Він не міг протистояти маминому характеру в першу чергу через те, що майже ніде не працював. Ні, не те, щоб він не хотів. Скоріш так його жити заставила мати.
Коли на світ з’явилася я, тато за мною доглядав. Також він прибирав в квартирі, готував їжу, а коли ми переїхали жити у великий будинок, то ще й доглядав за великим садом і подвір’ям.
Автівку водила також мама.
– Наш тато і автівка це речі не сумісні, – говорила вона своїм друзям по роботі, що тата ображало. Він був і залишається дуже доброю людиною. Він виконував любе моє прохання. Саме з ним я дізнавалася про “дорослішання”, бо мама і на це не мала часу.
Я дуже заздрила подругам, в яких були братик чи сестричка. Не раз у листі до Миколая я писала саме це побажання. Але мама, щоб мене не обнадіювати, відразу сказала, щоб я і не надіялася, бо на таке в неї часу немає, і їй і тату хватає мене.
Я дуже любила батька. Саме з ним в мене найпрекрасніші спогади з дитинства.
Але три роки тому так вийшло, що мама покинула цей світ. Вона вже давно не при тій посаді, але той власний характер залишався з нею до кінця її днів.
Мені дуже шкода тата, бо він жив поруч з мамою не своє життя…
І ось недавно тато прийшов до мене і невпевнено сказав, що в нього є дочка.
– Я кохав Лесю. Всім серцем кохав. Але я не міг покинути тебе. Хто б тебе виростив такою, яка ти стала. І твоя мама… ти ж знаєш, щоб вона зробила, якби дізналася.
Батько спілкувався з дочкою, але не часто. Він дуже боявся, що про цей “гріх” дізнається мама.
І ось в неділю я познайомилася з Катериною. Вона молодша за мене на десять років. Ви знаєте, я тільки на неї глянула, відразу ж відчула рідну душу. Вона копія наш тато, але не зовнішньо, а характером. Катя така ж мила, добра і уважна.
Ми пообіцяли одна одній, що не втратимо зв’язок. Вона пробачила батька, що все в них так вийшло.
– Мені наче тягар з серця впав. Скільки років я приховував цю таємницю. Вибачте мене ще раз, мої найдорожчі…
Всі того дня плакали… по-інакшому тут ніяк.
Я вірю, що в тата все буде добре і він ще довго радуватиме нас своєю присутністю.
А ви б пробачили батька і прийняли в сім’ю рідну сестру чи брата?
Автор – КАРАМЕЛЬКА