Не так давно я йду собі з роботи, ні з ким не розмовляю, – якось поділилася знайома моя 57-річна Олена. – Раптом хтось кличе мене по імені та по батькові. Обертаюся я відразу – дівчина з дитиною стоїть позаду мене, десь дитині рочків 5. І каже мені ось так прямо відразу, мовляв, здрастуйте, мене звуть Оксана, а ось це – Іванко, ваш рідний онук. Я ледь не сіла прямо там же, де стояла.
Так, у Олени єдиний син, дуже хороший молодий чоловік. Він закінчив інститут з червоним дипломом, адже навчався дуже гарно, робить хорошу перспективну кар’єру, збирається на стажування в міжнародну компанію.
Олена ростила свого сина сама без чоловіка, одна, і тепер по праву пишається своїми результатами, адже Дмитро, хоч ще зовсім молодий, але в житті багато досяг.
Не подобається жінці лише те, що у її єдиного такого успішного, хорошого та розумного сина досі сім’ї немає. Та й онуків дуже хотілося б побачити не в глибокій старості, а ще в більш менш молодому віці, щоб можна було з ними погратися ще, відпочити десь, з’їздити кудись.
Але Дмитро до матері лише сміється – мовляв, що-що, а одружитися він завжди встигне. Дівчата поруч з ним змінюються – то Валентина якась, то Ірина, то Вікторія. Втім, зараз, здається, молоді сучасні люди всі так живуть, до сім’ї і дітей не прагнуть, хочуть спочатку пожити для себе, своє життя влаштувати.
Зрештою, міркує Олена, може, так і правильно. Куди поспішати? Життя зараз важке, складне і потрібно краще підготуватися до нього.
Сама Олена стала матір’ю, коли їй лише виповнилося дев’ятнадцять, сім’ї так і не створила, і всю юність тільки те й робила, що вирішувала проблеми та долала труднощі різні, життя її було дуже важке.
Ні, Олена, звісно, ні про що не шкодує, що у неї син, навіть навпаки, якби вона не стала мамою тоді, то зараз би точно не мала такого сина, найріднішу людину в світі.
Проте Олена дуже часто думає про те, що життя її пролетіло якось неправильно. У свої роки вона ні разу не була ні на морі, ні в ресторані, навіть в кафе каву могла випити декілька разів на рік, соромно зараз сказати про це людям.
Все життя економила, ходила в колготках в дірках, молодості у неї, як не було зовсім. Нинішня молодь помилок батьків не повторює – спочатку життям власним насолоджується, об’їздять багато країн, побачать світ, а вже там починають замислюватися про другу половинку, дітей та сім’ю.
Але тепер картина світу Олени звалилася в один момент.
– Я зараз подумала, що ви таки маєте право знати, адже він вам рідна людина, а ви йому. Я довго сумнівалася, але вирішила, що так правильно буде, – сказала Олені та незнайомка на вулиці. – Все-таки він ваш рідний онук, а я буду шкодувати все життя, що вам не сказала про це. Ні на що не претендую я зовсім, повірте мені, народила дитину для себе, сама виховую. Розумію, що інформацію вам потрібно обдумати, це для вас величезна несподіванка. Ось мій телефон, телефонуйте, якщо вважатимете за потрібне.
Звичайно, Олена, як тільки прийшла додому, то відразу побігла до Дмитра, все захотіла розпитати.
Той потер лоб та згадав – так, здається, була така дівчина. Історія дуже банальна: зустрічалися трохи, а потім розійшлися вони, адже вона хотіла створити сім’ю.
Він знав, що вона чекає дитину. Та Дмитро сім’ї не хотів, сказав, що не знає, що то за дитина. Більше та дівчина в його житті не з’являлася жодного разу.
Коли вся ця історія трапилася? Син не пам’ятає, чимало років відтоді минуло. Здається, літо було. А може й вересень вже.
У будь-якому випадку, ця дівчина йому не треба, про дитину він не знав та взагалі не впевнений, чи це його син. Чого це вона стільки років мовчала? Та ну, не може бути такого. Дмитро і говорити більше про це не хотів.
Олена все ж добре подумала та таки подзвонила тій дівчині.
Дитина народжена в кінці квітня. Зараз хлопчик давно ходить в садок, вона працює, у них все є, живуть добре, допомагають їм її мама й тато. Ніякого тестування вона робити не буде, сказала відразу – вона знає хто батько, ні на секунду не сумнівається в тому, ні їй, ні дитині це не потрібно, а для когось робити той тест не хоче, не бачить потреби у тому, адже зважила все давно, вони живуть добре і самі справляються гарно.
А далі, мовляв, справа Олени – хоче вона спілкуватися з рідним онуком і брати участь у вихованні – нехай підключається, вони дуже раді їй будуть. А якщо бабуся не хоче того – вона не образиться, далі спокійно житимуть своїм життям, вона вважає, що зробила головне, про що довго сумнівалася, але таки повідомила рідній бабусі і батько вже все знає про це.
Оксана і зізналася якось стільки років потому тому, що “пошкодувала” Олену – ну як це жити та не знати, що у тебе росте онук.
Після того, що відбулося, Олена відчуває себе якось дуже дивно.
Жити тепер так, як ніби нічого не сталося, вона не може.
Трохи розчарована в своєму синові, якась пустка в душі, але вірити чужій людині теж просто так не може, адже це не правильно теж. Де докази хоч якісь? Сумнів теж має в душі.
Олена, звісно, дуже добре знає, як жінці важко самій виховувати дитину, бо пройшла через це сама, але як знати, що це саме її рідний онук, жінка не знає. Що робити, як далі діяти та чи спілкуватися з цим маленьким хлопчиком?
Але спати спокійно відтоді Олена вже не може. Як правильно повестися жінці?