Оксана нам з Італії нічим не допомагала, ось тому я і вирішила гроші, які вона на пам’ятники батькам перевела, віддати дочці і зятю на автівку. Ну а для чого їм той “шик”? Я за могилками доглядаю, квіти саджу, молюся. Дітям ці гроші більш потрібніші. Але Оксана вже мене замучила дзвінками. Як я маю сказати сестрі, що таких грошей зроду в руках не тримала, і пустила їх в діло. Боюсь, вона мене не зрозуміє.
Сестра прекрасно знала, що нам в селі важко живеться, але жодного разу і сто євро з тої Італії не переслала. Ось я і вирішила гроші, які Оксана перевела на пам’ятники батькам і брату, віддати дочці.
Ми з чоловіком виховали двох дітей. Живемо в селі і світа білого не бачимо через ту господарку, але по-іншому ми не витягнемо.
Син одружився і живе в іншій області, а ось дочка вийшла заміж за Петра з сусідньої вулиці.
Зять наш хороший і сім’я гарна. Зі сватами ми часто бачимося, допомагаємо одні одним картоплю, як садити так і копати. Гуртом і веселіше і швидше.
Але єдине, що і ми і свати – живемо доволі бідно і нічим особливо допомогти дітям не можемо.
Живуть молоді в невеличкому будиночку, який зятю перейшов від баби з дідом.
Ми з чоловіком працюємо в селі. Я в школі прибираю, а Вітя мій підмітає біля сільради і займається більше городами і господаркою.
Дочка наша не працює, бо сидить з маленькою дитиною. Зять їздить в охорону в районний центр. Зарплата в Петра не висока, тому коли йому запропонували хорошу роботу в області, ми всі задумалися. Просто там рано треба їхати, а в нас маршрутки з села в такій годині не їхали.
Свати почали говорити нам, щоб ми скинулися і купили їм яку-не-яку, а машину. Петро права має, їздити також навички невеличкі є, а ось грошей на покупку нема, від слова зовсім.
Ось я і вирішила це питання через сестру, яка вже більше п’ятнадцяти років з чоловіком і дітьми живе і працює в Італії.
Наші батьки вже відійшли у інший світ, як і найстарший брат. В Ігоря сім’ї не було, вештався з друзями ось “біленька” його зі світу в 45 років і звела.
Сестра ніколи мені не допомагала, хоча я прекрасно бачу, як вони там шикарно живуть.
Зазвичай раз на рік вона приїжджає і завжди зупиняється в нас, а це батьківський дім.
Так, коли приїжджає, то везе з собою різні продукти і навіть одяг мені чи чоловіку, але на цьому все… гроші вона дала нам десь двічі, на мій ювілей і ще якесь свято було.
Я вважаю, що могла б Оксана бути більш щедрішою, як-не-як, а ми найрідніші їй люди.
І ось цього року сестра приїхала до нас на Великдень. До того довго її не було, бо то була корона і вона не літала. Тепер хоч і також важко залетіла, але якось через Польщу добралася.
Зупинилась Оксана, як завжди, у нас. Разом ми пішли провідати і помолитися до брата і батьків.
Після цього вона сказала, що найближчим часом переведе гроші на пам’ятники для всіх трьох. Це велика сума і я такого собі дозволити не можу, тим більше в наш час.
Оксана навіть почала розглядати варіанти, але я відповіла, що ми самі все організуємо, лиш би були гроші.
Але так сталося, що коли Оксана перевела цю суму, а вона не маленька, я за своє життя таких грошей в руках не тримала, то я вирішила їх віддати дочці. Ну а для чого батькам вже цей шик? Я ходжу, доглядаю, саджу квіти, ставлю лампадки, а найголовніше, молюся за їх душі.
А дочці моїй ці гроші потрібніші, бо як вони з Петром куплять автівку, то він зможе на кращу роботу влаштуватися.
Діти якраз щось собі підбирають, я їх не кваплю, бо то важлива покупка, свати ж також доклалися чим могли.
А ось Оксана вже мене замучила з тої Італії. Все мене питає, чи я вже займаюсь пам’ятниками. Я відтягую скільки можу, але боюсь, як вона прилетить, то мені не поздоровиться.
Ось скажіть мені, люди добрі, хіба ті пам’ятники такі важливі?
І як це пояснити сестрі?
Автор – Наталя У