– Ой, та заспокойся з тим прибиранням вже, Єво. Мудра людина на цьому не зациклюється, – сказав мені чоловік, коли я вкотре попросила його прибрати, хоч за собою.
Коли я виходила заміж, то бачила, з якої сім’ї походить мій чоловік. На кухні у Тамари Василівни не було де яблуку впасти. Гори брудного посуду в перемішку з крупами, овочами і різними пакетиками.
Я пробувала там навести лад, але свекруха сказала нічого їй не чіпати, бо потім вона нічого не знайде і їй так зручно.
Я знала, що жити в цьому домі не буду, тому й пропустила все повз вуха, а якщо точніше, повз очі.
Це я тепер розумію, що даремно. До сьогодні в них в будинку нічого не викидається. Креденси обліплені непотребом.
На підвіконнях чого тільки немає, а дитяча обвішана різними грамотами з початкової школи дітей. Все це припорошено двадцятилітнім пилом.
Я ж думала, в мене так не буде.
Спершу з Мироном ми жили на квартирі. Щоб не зчиняти лишній раз бурі я ходила і збирала за чоловіком шкарпетки, тарілки з-під канапок і обгортки від цукерок.
Було важко, але порядок я люблю, тому робила це мовчки.
Я захищала чоловіка тим, що він гарно ладнає з нашим сином. Грає з ним у футбол, ходить на риболовлю і читає з ним книги. Це було єдине виправдання, бо в побуті Мирон мені нічим не допомагав, а лише шкодив.
Але в квартирі ще було все добре. Гірше стало, коли ми побудували будинок і переїхали жити в сільську місцевість.
– Що це за телевізор в нас під гаражем?, – спитала я чоловіка.
– Люба, ми скоро будемо дуже багаті. Я буду скупляти стару техніку, ремонтувати і перепродувати.
В слова чоловіка я не повірила, але змовчала.
За пів року він захламив весь гараж непотребом, а коли добрався до хати я не витримала.
Раніше чоловік ходив на роботу і не міг балаганити дома весь день. А тепер він працює на дому. Я приходжу з роботи і не знаю за що маю хапатися, і спершу хапаюсь за голову…
З нашого нового будинку чоловік робить смітник.
З Мироном говорити марно, як і з його батьками, бо вони в цьому не бачать нічого поганого.
– Ти чіпляєшся до Мирона за ні за що. Дай йому спокій. Бачиш, людина старається копійку в хату принести, – каже мені свекруха
– Ото ж бо і воно – копійку. В нашій сім’ї працюю я, а ваш син тільки те й робить, що захаращує хату.
Як мені бути в цій ситуації? Боюсь, якщо чоловік не зміниться, в нас дійде до розлучення.
Дівчата, добре дивіться за кого йдете заміж. Якщо ви думаєте, що він біля вас зміниться, це не правда. Що в природі закладено, пальцем не зітреш…
Автор – КАРАМЕЛЬКА