Я працюю медсестрою в дитячій лікарні вже давно, проте все одно мені дуже шкода хворих діток та я переживаю за них, наче за своїх.
Нещодавно на моїх очах розгорталися такі події, про які без сліз не розкажеш. Ця історія показує наскільки мудрими можуть бути діти.
У наше відділення поступила дівчинка років семи. У неї виявили невиліковну хворобу. Батьки Надійки вже збилися з ніг у пошуках лікування для своєї доньки. Вони обходили майже усіх лікарів та були у багатьох країнах.
Вони були такі змучені, що мені було важко на них дивитися, хотілося їх підтримати та допомогти, проте я не знала, як лікувати цю хворобу і чи можливо це взагалі.
Мама Надійки була просто у розпачі та ходила за лікарем слідом, очікуючи, що він розповість їй якісь втішні новини. На жаль, нічого нового лікар сказати не міг.
За час моєї роботи я помітила, що батьки безнадійно хворих дітей чимось між собою схожі та вони дуже жаліють інших хворих діток, намагаються розрадити інших батьків, сказати їм слова підтримки.
У нашому відділенні лежала ще одна дівчинка, з якою Надійка сильно потоваришувала. Катерина потребувала пересадки печінки та очікувала на донора. Довгий час донора знайти не вдавалося.
Якось ввечері Надійці стало гірше та її батьки увесь час були біля неї. Вважаючи на складну ситуацію, ми дозволили їм залишитися на ніч.
Зранку дівчинки не стало та її печінку пересадили Катерині. Так захотіла Надійка. В ост _анній вечір свого ж _иття вона сказала батькам, що хоче допомогти Катерині. Мабуть, вона відчувала, щось.
Катерина одужала та її виписали з лікарні, а вчинок Надії назавжди залишив відгук у наших серцях.