– Це мій син, я його мама, і цей факт нічого не змінить. А ти – дружина. Перша. Але ніхто не сказав, що не буде іншої, життя ж довге, – каже мені свекруха.
Марія Степанівна має дуже непростий характер, я про це ще до весілля була попереджена, і тому намагаюся не реагувати на її вихватки, до того ж, ми живемо окремо, і це значно спрощує наше з нею спілкування.
Але інколи це вже доходить до краю, і я просто не знаю, що мені робити. Зараз свекруха образилася на те, що я не даю своєму чоловікові їй фінансово допомагати.
Це справді так. Ми з Сергієм одружені вже 5 років, і за весь цей час я так і не зрозуміла, куди він діває свої гроші, ми на початку нашого сімейного життя планували за 5 років собі квартиру купити, а в підсумку навіть тисячі доларів відкладених не маємо.
Нещодавно я побачила, як мій чоловік своїй мамі перекинув на карточку дві тисячі гривень, а потім ще тисячу – сестрі. І я, нарешті, зрозуміла, куди спливають наші гроші.
Дітей у нас ще немає, бо я хочу спочатку мати власне житло, не буду ж я з немовлям скитатися по чужих кутках. Тому я покликала чоловіка на серйозну розмову.
Я Сергію пояснила, що якщо він і далі так буде розкидатися грошима наліво і направо, то нічого доброго з цього не вийде – ми до старості залишимося жити на оренді, і будемо вічно в боргах.
Сергій погодився зі мною, але зізнався, що він не може відмовити, коли його просять. Мама і сестра його уже так звикли до того, що він їх матеріально підтримує, що навіть коли він одружився, вони не відчепилися від нього, їх постійно щось треба, і він змушений постійно давати, бо не вміє відмовити.
Тоді я зробила чоловікові дещо сміливу пропозицію, запропонувала, щоб його картки були у мене, і я сама буду складати гроші нам на квартиру і контролювати всі витрати, а фінансовий звіт для нього буду робити щокварталу.
Я впевнена, що лише так ми зможемо щось собі відкласти. Чоловік погодився і віддав мені всі свої картки. Тепер я фінансовий директор нашої родини.
Але коли свекруха черговий раз прийшла до нього по гроші, Сергій чесно зізнався, що не зможе більше матері допомагати, бо тепер усіма витратами керую я, а я проти, щоб він допомагав своїм родичам.
Марія Степанівна прийшла до мене в гості, коли Сергій був на роботі, і сказала, що нам треба поговорити як жінка з жінкою.
Я зрозуміла, що розмова буде не з приємних, але уважно вислухала її. Свекруха вважає, що той факт, що вона мама, вже зобов’язує Сергія їй допомагати.
На її думку, мама одна, а дружин може бути багато. І вона мене попередила, що якщо я не зміню свого ставлення до того, що чоловік має підтримувати родичів, то вона посприяє тому, що в неї буде інша невістка.
– Та ти не поважаєш мого брата, – вступилася за Сергія і його сестричка. – Який він чоловік, якщо має у тебе просити 100 гривень на обід і проїзд?
Зовиця нервує, бо теж втратила фінансову підтримку. Але я на них не зважаю, вважаю, що все правильно роблю, адже тепер сім’я Сергія – це я.
Чи ні? Чи я не права?