— Ти знову надмірно витрачаєш!
Ганна зітхнула. З такого або подібного вигуку починався майже кожен її розмову з чоловіком останнім часом, варто їй було похвалитися чимось зі своїх нових покупок. Останніми днями Ганна навіть перестала хизуватися перед Дмитром, що б це не було — новий светр, туфлі чи сумочка. Але чоловік, звісно, помічав оновлення в її гардеробі. І сварився.
Хоча об’єктивно докоряти Ганні не було в чому. Вона заробляла нарівні з чоловіком, і їхній вклад у сімейний бюджет був однаковим. Як би Дмитро не хотів, він не міг сказати, що утримує дружину або витрачає на спільні витрати більше за неї. Але чому кожна нова покупка, здійснена Ганною для себе, останнім часом викликала у чоловіка обурення?
Ганна не могла зрозуміти, в чому річ. Родина не бідувала — вони спокійно виплачували кредит за квартиру, могли собі дозволити гарний літній відпочинок, а вільних грошей після всіх щомісячних витрат залишалось більш ніж достатньо на дрібні приємності, як-от новий одяг. Але звідкись у чоловіка раптом з’явилась оця несподівана скупість. Ганна довго гадала, в чому може бути причина. З Дмитром вони були знайомі багато років — зустрілись ще на першому курсі університету, симпатія переросла у закоханість, а потім у міцну прив’язаність і, нарешті, в кохання. Одружилися одразу ж по завершенні навчання. І ось вже п’ять років жили у шлюбі. Цілком щасливо—до нещодавніх пір.
Дмитро працював у юридичній фірмі, займався цивільним правом і подавав великі надії — його пророкували з часом у партнери. Ганна трудилась у великому агентстві нерухомості, вела бухгалтерію. Робочі графіки обох наразі не дозволяли задуматися про дитину — хоча подружжю вже було по двадцять дев’ять років. І батьки обох неодноразово натякали, що час би вже подумати про дітей.
— Ганно, не зволікай, — казала доньці Віра Василівна, сухонька, спортивного вигляду жінка. — Пізно народжувати — ризик великий, дитинка може нездоровою народитися.
Сама Віра Василівна народила Ганну в тридцять три, про що донька їй регулярно нагадувала, вказуючи, що ніяких вроджених захворювань у неї немає. На що Віра Василівна лише розводила руками:
— Пощастило. Але ти не зволікай, мені от пощастило, а тобі може й не пощастити! Випадок — штука примхлива.
Тут вона звичайно забобонно спльовувала через ліве плече або хрестилась. А Ганна зітхала — про себе. Бо переконати маму не було рішуче жодної можливості.
Батьки Дмитра теж не відставали — в два голоси переконували сина, що їм вже час онуків намилуватися. Двох, а краще — трьох.
— Усе ж є, — починав свою шарманку Дмитрів батько, — квартира, машина, робота. Гроші водяться. Давай, сади свою Ганнусю вдома і нехай народжує! Жінки для того й існують.
— Ох, та не дави! — підхоплювала, ніби обурюючись, його дружина. — Жінки — вони на багато здатні! Але ти, Діму, скоріш би, все ж онуків потетешкати хочеться нам з твоїм татом!
Так минав час. І Ганна, і Дмитро потроху звикали до цих розмов, змиряючись з ними як з неминучістю. Але батьки, звісно, й не думали заспокоюватися. Бачачи, що прості вмовляння ні до чого не призводять і молоде подружжя дотепер не квапить з потомством, вони перейшли до більш активної тактики.
Ганнина мама, цілком бадьора, весела й активна, несподівано стала “хворіти”. Занедбала свою улюблену скандинавську ходьбу й басейн, а за кожної зустрічі з дочкою не втрачала змоги розповісти про те, як їй важко вже займатися навіть домашньою роботою. Чоловік Віри Василівни дедалі більше мовчав, відкриваючи рота лише тоді, коли дружина зверталася до нього за підтвердженням її слів. Тоді він стисло кивав, дивлячись у підлогу, і одразу відвертався, ніби розмова була йому неприємна.
Ганна прекрасно розуміла, що це все — обман і маніпуляції. Ніяких серйозних хвороб, окрім трохи підвищеного тиску, у її матері не було. Віра Василівна взагалі відзначалася рідкісним міцним здоров’ям. З молодості була спортсменкою, навіть брала участь в обласних змаганнях, вигравала призи. І до шістдесяти з гаком років не розгубила форму. Ганна не пам’ятала, щоб мати хворіла на щось, окрім банальної застуди, і та зазвичай протікала легко.
Отже, постійні розмови про нібито жахливі відчуття були обманом. Ганна добре бачила, що мати виглядає здоровою, їсть з апетитом, поїдаючи за обидві щоки свої улюблені пряники й овочеві салати. А до приїзду дочки на столі завжди стояв м’ясний пиріг і якийсь складний суп — страви, які точно не змогла б приготувати серйозно хвора, знесилена жінка.
Дмитро, слухаючи від Ганни скарги на мамині невмілі спроби маніпулювати, лише усміхався.
— Небосянка каже, що скоро помре, а онуків не встигне поняньчити, так? — Він обіймав дружину за плечі і цілував у скроню, легенько торкаючись губами шкіри. — Не бери до голови, Ганно. Вони просто кваплять події. А ми з тобою ж уже все вирішили, правда?
Подружжя дійсно вже прийняло рішення. Ганна відпрацює ще рік — щоб отримати достатній стаж, який їй знадобиться, якщо після декрету вирішить влаштуватися на місце не гірше попереднього — і звільниться. Займеться своїм здоров’ям, пройде необхідні обстеження, на які зараз їй хронічно не вистачає часу. І вони з чоловіком зроблять дитинку. Або, може, й не одного.
Але наразі посвячувати батьків у свої плани вони не спішили. Ті б напевно здійняли галас “чому так довго”, а зайвий раз заводити й без того заведених людей ні Ганна, ні Дмитро не хотіли. Тому наразі розмови про майбутнє потомство подружжя вело виключно наодинці одне з одним.
І все йшло поволі нормально, за винятком причитань Віри Василівни на тему нібито різкого погіршення здоров’я, до нещодавніх часів. Поки Дмитро не почав нищити дружину за надмірні витрати.
Ганна якийсь час просто не могла зрозуміти, в чому річ. Тоді сіла і почала переглядати свої витрати у банківському додатку на телефоні. Може, вона дійсно стала більше витрачати на себе з якоїсь причини, але сама цього не помічає? А Дмитро, як дбайливий чоловік і господарський чоловік, намагається її про це попередити?
Проте аналіз витрат у додатку показав, що вони залишилися на попередньому рівні. Ганна відклала смартфон і замислилась. Отже, причин для докорів насправді немає. Може, у Дмитра щось не ладиться на роботі і він переживає, що у родини почне не вистачати грошей?
Ганна вирішила поговорити про це з чоловіком. І у вихідний, коли обидва, зваривши каву, сіли у вітальні на диван, вона озвучила свої підозри.
Дмитро похитав головою, відставляючи чашку з недопитою кавою.
— Ні, Ганно, на роботі у мене все добре. Справді. Можеш не хвилюватися з цього приводу, я б від тебе в будь-якому разі такі речі не став приховувати.
— Тоді в чому річ? — прямо спитала Ганна. — Дивись, я проаналізувала свої витрати — вони не стали більшими.
Вона дістала телефон і показала йому графіки у банківському додатку. Дмитро переглянув графіки й похмурився.
— У минулому місяці, наприклад, навіть менше витратила, — додала Ганна, не розуміючи, чому чоловік хмуриться. — У чому річ-то?
— Та це все мама, — нарешті неохоче зізнався Дмитро. — Точить мені на мізки — от, мовляв, треба економити, а то на дитину й грошей не буде, відкладати треба, а ви все витрачаєте…
— Так це вона? — повільно промовила Ганна, уже починаючи здогадуватися, що — точніше, хто — стоїть за придирками Дмитра щодо витрат. — Це твоя мама мої гроші рахує?
Чоловік винувато кивнув. Ганна хотіла було розізлитися, але натомість засміялася.
— От хитруня! — вона похитала головою. — Ти ж розумієш, що твоя мама вирішила таким чином на нас натиснути? Спочатку змусити мене економити, а потім прийти з бесідами на тему “от у вас і накопичення є, давайте вже, заводьте онуків”.
— Так, розумію, — неохоче сказав Дмитро. — Тільки як це їй довести?
— А ніяк, — розвела руками Ганна. Замислено подивилася на свою чашку з залишками кави. — Дімі, а давай їм про наші плани розповімо? Причому, кричати будуть, що ми зволікаємо, але ми їм ситуацію обрисуємо як є. З моїм стажем і з іншим. Думаю, вони зрозуміють. Ну а навіть якщо й ні — гірше ж точно не буде.
— Так, напевно… — протягнув чоловік.
— От завтра якраз неділя, покличемо їх на чай і в сімейному колі все обговоримо. Добре? Я спечу щось. Твої батьки люблять моє пісочне печиво, можу зробити.
— Давай, — Дмитро обійняв дружину і, як зазвичай, поцілував її у скроню. — Все-таки ти права — краще відкрито обговорювати, а не за спиною будувати плани.