– Василю, в тебе було стільки красивих дівчат. Трохи дивно, що ти зупинився саме на Катерині, – затягнула Наталя, двоюрідна сестра мого чоловіка, дивлячись на мене зверхньо.
Я лише зніяковіла, бо зовсім не чекала такого повороту розмови. За її спиною з’явилася моя свекруха з тарілкою канапок і кинула на неї такий погляд, наче вже все зрозуміла.
– Ну, Наталочко, красуня чи ні – головне, що мій син її любить і, на мою думку, зробив правильний вибір, – сказала вона, ставлячи тарілку на стіл. – А тепер давай спробуємо твої кулінарні вміння оцінити, а не лише людей обговорювати.
Свекруха посміхнулася, і я зрозуміла, що вона прийшла, як завжди, на допомогу вчасно. Але давайте я розкажу вам усе з самого початку.
Моє знайомство зі свекрухою, Галиною Петрівною, почалося з легкої напруги, як це часто буває. Василь, мій чоловік, запропонував переїхати до його батьків на перший час після весілля. З одного боку, це було вигідно фінансово, з іншого — я хвилювалася, чи зможу знайти спільну мову з його мамою. Проте мої побоювання виявилися марними. Вона прийняла мене, як свою дочку.
Пам’ятаю, як одного дня до нас у гості завітали родичі з боку чоловіка – Наталя та її чоловік Олег. Вони нещодавно повернулися з-за кордону, де, судячи з їхніх розповідей, добряче заробили. Наталя вразила всіх своїм виглядом: модний одяг, золото, від якого сліпило очі, і розкішна машина, яку вони припаркували біля нашого будинку. Василь поглянув на неї з цікавістю, а я відчула, як мені трохи незручно через нашу скромну ситуацію. Ми їздили на старенькому “Ланосі”, який дістався нам у спадок від мого дідуся.
Я заварила каву, дістала домашній пиріг, який приготувала напередодні. Атмосфера була напруженою – Наталя не приховувала своєї переваги. Її історії про життя за кордоном звучали дивно, але я ввічливо кивала і усміхалася. Коли чоловіки вийшли на подвір’я, Наталя несподівано нахилилася до мене і почала говорити про речі, які мене здивували.
– Катерино, ти непогано виглядаєш, – промовила вона, пильно дивлячись на мене. – Але скажу тобі чесно: Василь міг би знайти когось із перспективою, а не… ну, з села. Хоча ти, мабуть, добра господиня, правда?
Я вдихнула глибоко, намагаючись стриматися, адже такі слова зовсім не приємні. У цей момент Галина Петрівна повернулася до кімнати і мовчки стала біля дверей. Вона, схоже, зрозуміла, що діється.
– Наталю, – сказала вона лагідним, але чітким тоном, – я завжди казала Василю: головне — це характер, а не гаманець чи якісь там перспективи. І знаєш, я думаю, він не помилився, вибравши Катю. Вона не лише гарна, але й добра та мудра. Що, до речі, в наш час зустрічається нечасто.
Наталя зніяковіла і спробувала змінити тему.
– А як ви, Катю, машиною не хочете оновитися? – кинула вона, ніби між іншим. – Мій Олег каже, що це показник рівня сім’ї. Он у нас новенький BMW.
Свекруха одразу відповіла:
– Та ми поки на нашому “Ланосі” їздимо, – засміялася вона. – Але знаєш, Наталю, кажуть, що люди з розкішними машинами часто щось компенсують. Може, невпевненість, може, ще щось. Головне ж не те, на чому їздиш, а як живеш і з ким.
Ця репліка влучила прямо в ціль. Наталя більше нічого не сказала про машини. Її настрій відчутно змінився. Зрештою, вони з чоловіком швидко зібралися й поїхали.
Коли ми залишилися самі, я обійняла Галину Петрівну і подякувала їй. Вона лише махнула рукою:
– Дурниці, дитино. Головне, щоб ти знала: я завжди на твоєму боці. Люди можуть говорити що завгодно, але лише ви з Василем знаєте, що у вас у серці.
Цей випадок запам’ятався мені на все життя. Галина Петрівна не раз допомагала мені в таких ситуаціях, і завдяки їй я навчилася не перейматися через думку інших. Тепер я сама намагаюся підтримувати молодих людей, які опиняються в подібних обставинах.
А як у вас із родичами вашого чоловіка чи дружини? Чи підтримуєте ви теплі стосунки зі свекрухою або тещею? Розкажіть, чи траплялися у вас подібні випадки, коли хтось допомагав вам у складній ситуації?