У мене з чоловіком є дача за Львовом, у Рудному. Невеликий будинок на 2 кімнатки, маленька кухня та садочок. Влітку ми полюбляємо там відпочивати з дітками. Поруч є ліс, озерце. Чоловік Степан обожнює риболовлю, а я вирощую там квіти та невеликий город маю.
Ось на мій день народження (кінець травня) ми вирішили запросити друзів на дачу. Приготували шашлик, купили ще тортику та напої, взяли настільні ігри “Мафію” та покер. Сусід дідусь Орест ще позичив нам гітару. Погодьтеся, що святкування на природі набагато краще за ресторани чи кафе. І до того, мій день народження не вдарило нам по кишені родинного бюджету.
Ми дуже гарно відпочили, поспівали пісні, позасмагали на сонечку. Степан зробив такий апетитний шашлик, що ми всі пальчики облизували. А дітки гралися на вулиці, їм також було весело. Ну хочу похвалитися, що свято вийшло на “ура”.
Але після такої гостини друзі почали нам сідати на шию.
Субота, ранок. Ми зі Степаном віддали діток у село до моєї мами, нехай з онуками побуде, поки у них канікули. Планували виспатися, поїхати у “Метро” на закупи, поприбирати у квартирі. А тут до нас телефонує друг Мишко:
– Слухайте, ми тут вирішили відпочити. Поїхали до вас на дачу?
Спершу ми сприйняли таку пропозицію досить позитивно. Купили м’ясо, водичку, одноразовий посуд. Правда, допомоги від друзів ми так і не дочекалися. Жінка Мишка, Галина, взяла на дачу тільки покривало та купальник. І поки я бігала на кухні, вона засмагала на сонці. А Мишко “допомагав” Степанові тільки порадами – так не роби, тут не став, там полий. Звісно, гроші за продукти вони не дали. Та і ми не стали вимагати, адже було якось не зручно.
Однак, далі їх нахабство не мало меж.
Майже щовихідних вони легко натякали, що поки літо – треба їхати до нас на дачу.
Тоді була субота, якраз останній тиждень перед 1 вересня. Марина з Василем “напросилися” до нас на дачу з дітками. І ось ці малі розбишаки ганяли м’яча на моїх грядках з квітами!
– Марино, будь ласка, скажи дітям, що там не можна гратися. Вони знищать всі квіти. З яким букетом син піде до школи?
– Ой, та не хвилюйся, вони ще малі, не розуміють, – фиркнула мені подруга.
І тут я чую “бабах” та звук розбитого скла.
Виявилося, що її старий син (якому вже 15 років) копнув м’яча з такою силою, що поцілив сусідові у вікно. Ми одразу побігли до пана Ореста просити вибачення.
– Ви ж мені відшкодуєте? Адже як я восени буду з розтрощеним вікном спати в кімнаті? – питав сусід.
І тут Марина видала такі перли:
– Взагалі, ми тут не винні. Ви чому грати не повісили на вікна? Ми вам нічого не винні! Наші діти гралися, вони не розуміли, що можуть так поцілити у вікно. Тим паче я дуже сумніваюся, що такий маленький м’яч може так розбити скло!
Ох, я тоді хотіла взяти Марину за її кубло на голові та добре потрясти, аби в її крихітну голівку прийшла бодай крапля розуму. А вона далі почала кричати на літнього сусіда та його звинувачувати. Цирк на дроті, правда ж?
– Я нічого не буду платити! – дорікав Василь.
Тоді ми вже всі почали лаятися, що чули сусіди.
Друзі принципово не хотіли відшкодувати кошти за розбите вікно, потім ще нам дорікали, що ми такі погані господарі. Врешті-решт, просто розвернулися, сіл в машину та поїхали геть. Ми домовилися, що заплатимо панові Оресту гроші за скло.
Марині ще стало совісті розповісти всім друзям, що це ми їх прогнали і що це наш син насправді розбив вікно. От скажіть, будь ласка, це нормальна поведінка дорослої жінки?
Словом, ми тепер перестали взагалі спілкуватися з тою компанією. І на дачу запрошуємо тільки тих друзів, які чемні та гарно себе поводять. Сідати нам не шию ніколи та нікому не дозволимо! Треба бути вдячними за гостинність та не забувати, хто на дачі господар!
Наша читачка вчинила правильно? Що б Ви зробили на її місці з такими горе-гостями?