Я завжди пишалася своєю родиною, і тішилася, що у нас все так добре. Може, ми і жили небагато, але завжди дружно. Ми з чоловіком вже 35 років разом, і за цей час навіть ніколи серйозно не сварилися. Виростили двох дітей: сина Ігоря і донечку Валентину, і дуже тішилися, коли вона вийшла заміж.
Син теж одружився, але нещодавно. В сім’ї наших дітей ми ніколи не втручалися, жили діти окремо, і ми вважали, що вони самі мають будувати своє життя. А від себе ми допомагали, в міру своїх можливостей.
Все у нас було добре, але сім років тому сталося те, що розділило наше життя на «до» та «після». Наша дочка зробила всім нам неприємний сюрприз – вона розлучилася з чоловіком. Причиною став інший чоловік. Я не могла навіть подумати про те, що моя донька на таке здатна.
Ми просили її одуматися, але вона нас не послухала, вийшла заміж за того чоловіка і народила йому сина. Якщо я через силу це прийняла, то мій чоловік цього зрозуміти та прийняти не зміг. З дочкою стосунки практично зійшли нанівець. Для нього це неабияка ганьба і сором. Нового зятя він не визнав і навіть на поріг не пустив.
З онуком так само. Онука не визнав і сім’ю доньки (онука та зятя) бачити та знати не хоче. Сидіти з онуком і няньчити його я їжджу до них. Люблю всіх і намагаюся відновити мир у сім’ї, але у мене нічого не виходить.
Дочка через це дуже переживає, плаче. Вона намагалася з батьком порозумітися, але він відмовився розуміти і слухати. Зрада є зрада – і крапка. В цьому питанні він дуже категоричний. Він і мене ще з самого початку нашого сімейного життя попередив, що зраду він не пробачить ніколи.
Зараз у нашого сина онуки близнюки народилися. Чоловік їх просто обожнює, все їм купує, ходить до них, а дитину доньки наче не помічає, і її теперішнього чоловіка теж ігнорує. І я підозрюю, чому він саме так себе поводить.
Причина, я впевнена, не лише у принципах та моральних якостях. По-перше, чоловіка разом з його сестрою покинула рідна мати, і він один тяг на собі сім’ю з ранніх років (маленьку сестру та хвору бабусю). Виживали вони тоді як могли. Потім був перший невдалий шлюб, дружина зрадила з начальником і вони розлучилися.
Чоловік навіть на її похорон не поїхав через багато років. Для чоловіка все це важкий відпечаток минулого. Вони з дочкою спілкуються, але чоловік поводиться стримано, холодно та відсторонено. Для доньки це все дуже тяжко і боляче, але змінити нічого не виходить.
Правду кажучи, я таких самих поглядів, що й мій чоловік. Мені теперішній чоловік Валентини теж не дуже до вподоби, а в порівнянні з колишнім зятем тим більше. Але дочка і онук – це наші діти, і я змирилася з її вибором і вчинком, чи що. Але чоловік цього не сприймає категорично.
Хочу спитати поради – як мені їх помирити? Адже боляче дивитися, як рідні люди не спілкуються.