Якось я свою подругу дитинства зустріла. Мар’яну я не бачила давно. Ми колись поряд жили, разом ходили в школу, я з нею так гарно дружила, а потім наші батьки вирішили переїхати і відтоді ми не бачилися з нею.
Мар’яна дуже зраділа зустрічі, як і я, ми з нею сіли в каже за кавою з тістечком і багато розмовляли про своє життя, і тут Мар’яна розповіла дещо зовсім невеселе.
– Мама – моя найближча людина в світі! – сказала колишня подруга, якій зараз вже 32 роки. – всім, що у нас з моєю сестрою є, ми зобов’язані лише нашій рідній матусі!
– А батько як же ваш? – поспішила запитати я.
– Батько? Живий-здоровий він, ще не старий та й відчуває він себе чудово. Я так думаю. Ми з ним чимало років не спілкуємося вже. Бачити його я більше ніколи не хочу, і нічого знати про нього також. Він просто зрадив нас, свого часу, мені важко зрозуміти, як можна так вчинити з найріднішими людьми.
– А що сталося? Поясни, будь ласка.
– А що з чоловіками трапляється ближче до сорока років, як ти гадаєш? “Сивина в бороду”, як кажуть в нас в народі. Ще давно батько зустрів іншу жінку, на десять років молодшу за нашу маму, і відразу пішов до неї. Мені тоді було десь 15 років, а сестрі моїй молодшій – 7. У нас, до того часу, була просто ідеальна сім’я в усьому, можна сказати. Батько з нами займався постійно, усьому нас навчав. Коли ми хворіли, біля нашого ліжка сидів цілодобово, навіть мамі завжди дава в ці дні відпочивати. Усе нам купував. Загалом, тато нас дуже любив і беріг, та й для мами він був ідеальним чоловіком і важливою опорою в житті. У день зарплати він вів нас з сестрою в магазин, і – вибирайте, мовляв, дівчата, що душа просить, все вам куплю, що лиш попросите зараз. І таки купував, не шкодував нам нічого. Мама сварила його потім за це, адже економна була, берегла кожну копійчину, ми ж небагато жили, а він – ну вони ж дівчатка, принцеси мої, красуні. Ми з сестрою його просто обожнювали.
– Зрозуміло. Така чудова у вас була сім’я. А потім що сталося? Що змінилося у вас?
– А потім якраз з’явилася ця Одарка. Познайомився на роботі і закохався батько наш. З сімними очима, але все ж він пішов до неї від нас. Правда, пішов буквально в чому стояв, майно не ділив, все нам залишив. Спочатку ніхто не вірив навіть – ні в школі, ніде. Перепитували – мовляв, твої батьки розлучилися? “Не може бути, ти, напевно, жартуєш! Нічого собі жарти”. Що відчувала наша мама від того – не передати словами. У себе вона не могла прийти пару років так точно, і це дуже сказалося і на ній, і на нас. Через це, я вважаю, і занедужала вона згодом, на жаль. Все-таки дуже мама нашого тата кохала, він гарний був сім’янин. Не знаю й досі чому він так вчинив. Що таке могло статися, щоб він залишив своїх улюблених доньок і дружину хорошу та люблячу? Так більше нікого у мами потім і не було, вона залишилася самотньою.
– А батько твій зараз, він як?
– У батька нашого все в шоколаді. Живе з цією Одаркою й досі, у них дочка-школярка, здається. Скільки їй зараз? Не пам’ятаю точно. Напевно, років 15.
– А доньок від першого шлюбу свого, значить, залишив?
– Ну, якщо щиро говорити, всі роки ці батько намагався з нами спілкуватися. Гроші привозив нам чималі. Мати навіть і на аліменти не подавала, по-моєму. Телефонував постійно. До школи приїжджав, в якій навчалися ми, ходив біля неї кругами постійно. Подарунки передавав через бабусю нашу. Хоча я йому говорила, що мені нічого від нього не потрібно, не треба і все! Навіть і зараз намагається щось там виясняти, виправляти, каже, що хоче нам допомогти, чим зможе. Почуття провини у ньому, мабуть, на старості років залишилося по сьогоднішній день. Ну так йому і потрібно, після усього! Я йому пробачати щось не збираюся. Тому що він – зрадник. Залишив дружину і двох маленьких дітей!
– Але ж виходить, що дітей-то принаймні не залишив ваш рідний батько! Ти ж сама кажеш – і квартиру залишив, і гроші давав, і телефонував, спілкуватися намагався всі роки.
– Ой, перестань, не треба мені було таке спілкування на відстані, коли він на іншу нас усіх проміняв! Мені батько потрібен був, який мешкав разом зі мною в дитинстві. Щаслива мама, повна сім’я. Він все зруйнував в один момент заради своєї примхи. Ну і нехай буде щасливий тепер без нас – якщо зможе.
А от я навіть не знаю, чи мають право діти в подібних ситуаціях ображатися на рідного батька – не за себе, а за те, що він “зрадив їх маму”? Зруйнував сім’ю, можливо, мама занедужала після цього, а він думав лише про себе, чомусь з дітьми не пішов?
Чи, можливо, ця справа стосується виключно матері, дружини його, і ображатися чи ні може тільки одна вона, а Мар’яна поводиться нерозумно? Мені важко зрозуміти її. Батько ж їх любив всі ці роки і не відмовлявся від неї. Ну сталося так, зараз часто буває таке у сім’ях. А чи правильно вона чинить?