Запальні і нетерплячі, вони в будь-який момент готові вибухнути. Навіть якщо не провокувати їх зайвий раз, вони все одно знаходять привід для крику. Пише gazeta.ua
При першій зустрічі майбутній чоловік Софії справив враження харизматичної людини. За вісім місяців залицянь він підкорив її турботою. Однак у першу ж ніч медового місяця він влаштував сцену в готелі – вона просто попросила передати їй карту міста. І так щотижня – привід міг бути незначний. Їх шлюб тривав п’ять років. Весь цей час Софія ходила навколо чоловіка навшпиньки, побоюючись його гніву. Він не піднімав на неї руку, але фактично підпорядкував її життя своїм примхам. Ставши клієнткою психотерапевта, вона дізналася, що вийшла заміж за “наркомана гніву”.
Всі ми час від часу відчуваємо лють. Але на відміну від більшості людей ці люди потребують регулярного підживлення злістю. Цикл їх залежності передбачає розрядку, не важливо, є для неї привід чи ні. Таким чином вони задовольняють внутрішні потреби, які часто не мають ніякого відношення до ситуації, що викликала сплеск, пише psychologies.ru.
Яким чином гнів викликає фізичну залежність?
Під час спалаху люті в кров викидається адреналін. Цей гормон заряджає нас енергією і притуплює біль. Задоволення від викиду адреналіну приблизно однакове – і під час стрибка з парашутом, і в стані гніву. Людина добровільно впадає в нього, щоб зняти напругу або позбавитися від сумних думок. Як правило, зігнавши злість, вона відчуває себе прекрасно, тоді як її жертви зовсім пригнічені.
“Наркомани гніву” цінують цю емоцію не тільки за адреналін. Це доступний їм метод керувати ситуацією і вирішувати конфлікти, коли вони тільки назрівають (кращий захист від невдоволення домашніх — напад). Крім того, вони чудово знають, що їх норов лякає близьких і дозволяє тримати їх на короткому повідку.
Гнів більше властивий чоловікам: саме вони частіше зриваються на близьких. Одна з ключових відмінностей між статями — в тому, що жінки тонко розрізняють відтінки почуттів, а чоловіки сприймають їх контрастно і в своїх очах постають або переможцями, або невдахами. Крім того, їм важче визнати, що вони перелякані або засмучені.
Залежністю від гніву страждають не тільки ті, хто їм одержимий. Хоча супутниці скандалістів і скаржаться на їх жахливий характер, вони з ніжністю згадують моменти примирення, яких без скандалів не буває.
Зв’язок між любов’ю і насильством досі мало вивчена. Тварини, яких дресують методом “батога та пряника”, більше прив’язуються до своїх господарів, ніж ті, з якими добре поводилися. На жаль, багато пар недалеко від них пішли.
Психотерапевти радять, що перед вступом у шлюб дуже важливо ближче придивитися до оточення кандидата в чоловіки: якщо родичі нехай навіть з усмішкою натякають на те, що не раз страждали від нестерпного характеру і вибухового темпераменту вашого нареченого, варто задуматися. Ви навряд чи станете винятком.
Що робити, якщо не виходить порвати з “наркоманом гніву”?
Придушіть першу реакцію на агресію. Порахуйте до десяти. Зосередьтеся на диханні, а не на кривднику.
Не сперечайтеся і не виправдовуйтеся. Уявіть, що хвиля гніву проходить повз вас, анітрохи вас не зачіпаючи.
Визнайте “правоту” кривдника. “Так, я розумію, що ти відчуваєш. Я теж відчуваю схожі емоції. Тільки висловлюю їх трохи інакше. Давай поговоримо “, – подібні фрази обеззброюють.
Встановіть кордони. Важливий впевнений тон: “Я люблю тебе, але не відповідатиму на твої претензії, поки ти спілкуєшся на підвищених тонах”.
Проявіть емпатію. Оскільки гнів – це лише ширма для безлічі негативних емоцій. Як погано повинно бути близькій вам людині, якщо вона постійно у нестямі від злості? Це не виправдовує “наркомана гніву”, але допомагає відпустити образу.
Гнів – найдавніша емоція, яка не потребує ніякої раціональної основи. Піддатися його спокусі легко, тому що він спрощує реальність і дає відчуття сили.