Напередодні нашого з Дімою весілля свекор сказав мені, що я буду поганою і непокірною дружиною. А все тому, що я перебила його якось за столом у майбутніх свекрів на вечері, щоб відповісти щось своєму нареченому.
Сказав, що у мене корона на голові і що чоловік ще згадає його слова. Щоб не виникло конфлікту, я вчинила інакше. Увечері просто підійшла і обняла їх, сказавши що суперечки нам не потрібні і весілля ще попереду. На цьому тоді й порозумілися.
Я і мої батьки мали прийти до Діминих батьків у гості, але мого батька викликали на роботу, і ми зателефонували й попередили, що не зможемо прийти, що краще буде зустрітися іншим разом. Знову виник конфлікт, мовляв, вони готувалися, а ми так підвели. Дмитро цього разу підтримав своїх батьків.
Дійшло до того, що заяву із загсу ми забрали, помиритись ніхто ні з ким не зміг, відповідно і весілля теж не могло бути. Згодом чоловік зрозумів і вибачився, між нами все налагодилося.
Батьки ж наші між собою не спілкувалися, але окремо ми спілкувалися, я з – його, він з моїми. Тут я дізнаюся, що стану мамою, і потрібно щось вирішувати з весіллям. До весілля чоловік зіпсував стосунки зі своїми батьками через мене, захищав мене в їхніх очах, але це був перший і, мабуть, останній випадок.
Отже, ми ми з Дімою знову подали заяву. На свято з грошима нам допомогли мої батьки, а його просто перестали брати участь у нашому житті, зверталися до нас, тільки тоді, коли це було їм потрібно. На весілля свекри мої до нас не прийшли, подарунка жодного теж не було, з днем весілля привітала лише Дімина мама, написала повідомлення чоловіку.
Далі моє взаємини зі свекрами лише погіршувалися. Я намагалася йти на зустріч, але віддачі ніякої не отримала. Одного разу я допомагала їм доїхати до дому, на що не отримала ні слів «дякую» ні навіть «привіт».
На День народження свекрухи ми ходили, дарували подарунок, а за два тижні про мене ніхто і не згадав. Минав час, я носила малюка, а дитиною і моїм здоров’ям так ніхто й не цікавився.
Коли я намагалася йти на контакт, зі мною спілкувалися просто задля “галочки”. Коли народилася Марічка, батьки чоловіка раптом відчули, що вони стали бабусею та дідусем, почали приходити. Хоча на виписці їх не було.
Час іде, я пішла на принцип і не дозволяю їм бачитися з донечкою, аргументуючи це їхнім ставленням до себе протягом усього нашого з Дімою спільного життя.
Чоловік мене намагається вмовити і змушує йти першою на примирення з його батьками, хоча я чудово розумію, що потрібно це тільки йому. Свекор он навіть вітається через раз зі мною. Дзвонить і дорікає мені, що я не дозволяю йому їздити до них, псую їхні стосунки з сином.
Діма тримає якийсь байдужий нейтралітет. А я залишаюся сама, ніби моя думка чоловіка ніяк не зачіпає і розбиратися в цьому він не хоче, набагато важливіше для Дмитра – догодити батьківській сім’ї, ніж своїй власній.
І весь час думаю, аналізую і не можу розібратися, у чому причина такого ставлення чоловіка до мене? І чому він зараз так намагається здивувати батьків, догодити їм, якщо раніше був налаштований так само, як я? Але потім у нього змінилася думка,
він наполягає на тому, щоб ми налагодили стосунки з його батьками.
Але як, якщо вони такі люди???
Фото – авторське.