Майже сорок років я прожила з Максимом, а свекруха так і не відірвала його від своєї спідниці.
Рік тому мій чоловік відійшов у засвіти. Останні його слова були: “Якби можна було повернути час. Я б прожив своє життя інакше!”.
Як жаль, що це розуміння прийшло до Максима вже в останні хвилини життя.
Ми стали на рушничок щастя дуже молодими. У вісімнадцять я вже була мамою чудової донечки. Свекруха до останнього надіялася, що розлучить нас.
То наговорювала Максиму, що дитина не його, то я не господиня, то родичі в мене з поганою історією. Чого тільки не було в моєму житті.
Чоловік жив на дві сім’ї, але тут геть інша історія, не така, про яку ви подумали. З одного боку було село і я з дитиною, а з іншого міська квартира і його мама та сестра.
Максим побудував на плані мами гарну хатинку, в якій ми і прожили останніх п’ятнадцять років. Але прожили, це гучно сказано.
Свекруха по десять разів надзвонювала синочку, питала, чи не голодний, не холодний.
Не раз я сама на свої вуха чула, як вона казала йому, знайти привід і посваритися зі мною дуже сильно, а вона вже знайде спосіб виперти мене з “її хати”, як вона сама наголошувала.
Вона вважала, раз її син збудував, значить це і її частка, до того ж, на її плані, де як ми тільки одружилися стояла маленька дерев’яна хатинка.
Чоловік мій був дуже ревнивий, а я, як на подив, така жіночка, що не можу пройти повз людину і не заговорити, не усміхнутися, ну така я вже є, і цього не зміниш.
Свекруха і тут завжди знаходила привід сказати Максиму, що я не достойна його, бо кручу біля кожного хлопа хвостом.
Я з впевненістю можу сказати, що з тих 40 років нашого спільного життя Максим прожив зі мною лише 20, а може й 15. Всі інші дні він не відходив від своєї мамці.
Нещодавно минув рік, як його не стало.
Я організувала службу, поминки в хаті зробила. Не обійшлося і без свекрухи і всієї родини чоловіка.
Але якщо всі ці роки на її причіпки я “огризалася”, то цього дня я була спокійна не те слово. А все тому, що в коморі на мене чекав чемодан зі спакованими речами.
Наступного дня я закрила хату на ключ, який віддала подрузі, на всяк випадок, і чкурнула до дочки, яка в той час вже жила в Польщі.
Свекруха про мій переїзд дізналася десь за тиждень.
Ох і “полокала” вона мене по селу, розказували мені сусіди. Говорила, що не даремно сина просила розлучитися. Що я тільки й чекала, коли його і не стане. А потім додала, що не здивується, якщо за мною вже упадає якийсь поляк.
А я вже більше місяця просто допомагаю дочці і зятю, бавлю онуків, поки вони працюють, щоб придбати собі там квартиру.
Я не знаю, що буде дальше. Я не хочу повертатися в село, де минуло моє життя. Я втомилася…
Автор – Наталя У