– Тобі що, шкода грошей для рідної доньки і внуків? Мамо, не став мене в незручне становище перед родичами чоловіка, – заявила мені моя донька. Лариса вважає, що якщо я заробітчанка, то саме я повинна за все платити.
Спочатку я так і робила, але коли я побачила, що моєю добротою зловживають, я вирішила, що родина родиною, а гроші мають мати рахунок.
П’ять років тому моя єдина донька Лариса вийшла заміж. Я тоді приїхала з Італії, і за свої гроші зробила своїй дитині таке весілля, про яке вона мріяла.
Грошей пішло дуже багато, але я не економила, бо хотіла, щоб весілля пройшло на найвищому рівні. До того, як я поїхала на заробітки, ми жили не дуже заможно, я ростила свою доньку сама, і була змушена нам в багатьох речах відмовляти.
Бідність так мені набридла, що я не вагаючись поїхала за кордон на заробітки, бо треба було вивчити доньку, а потім щось для неї пристарати.
Лариса захотіла вчитися в медичному, і я їй все оплатила, бо хотіла щоб моя дитина мала краще майбутнє і змогла досягнути більшого, ніж я.
Там вона і познайомилася з своїм майбутнім чоловіком. Хлопець непоганий, мені сподобався. Зробив Ларисі пропозицію, і я приїхала додому, щоб познайомитися з сватами і організувати весілля.
Я покликала батьків нареченого до нас в гості і була неприємно вражена їхнім споживацьким ставленням до нашої родини. Сваха відразу заявила, що грошей на розкішні весілля у них немає, тому якщо моя донька хоче весілля, то я маю за все заплатити.
Така постановка питання нікому б не сподобалася, і мені теж було неприємно, та я вирішила не псувати стосунки з майбутніми родичами і не псувати свято доньці, тому мовчки заплатила за всі весільні витрати.
Весілля ми зробили на 200 осіб, по 100 з кожної сторони. За стіл платила я, і за своїх гостей, і за гостей з боку нареченого, свати навіть не думали мені нічого повертати, більше того, вони навіть забрали гроші з конвертів своїх гостей.
Одним словом, вони відразу дали мені зрозуміти, що вони за люди. Я ще до весілля квартиру придбала, і впустила в неї жити молодят, але житло я записала на себе, чим викликала гнів сватів, бо вони вважали, що буде справедливо, якщо я квартиру запишу на молодих господарів.
Проте, коли вони побачили, що я в цьому питанні не збираюся поступатися, вони вирішили змінити тактику – стали дуже люб’язними, почали нав’язуватися мені у друзі, часто телефонували мені в Італію, а коли я приїжджала додому у відпустку, то вони майже щодня напрошувалися до мене в гості.
На початку травня цього року я приїхала додому, бо хотіла трохи відпочити на курорті. Про свої плани я розповіла доньці, а вона поділилася цією інформацією з своєю свекрухою.
Сваха теж відразу виявила бажання їхати зі мною на курорт. Зателефонувала мені і попросила забронювати місце і для неї. Я собі подумала, що це не така вже й погана ідея – поїхати разом, тому за проханням свахи я все оплатила наперед, забувши, з ким я маю справу.
На курорті ми доволі непогано відпочили протягом двох тижнів, і я все чекала, поки сваха запропонує мені віддати ті гроші, які я за неї заплатила, а це 40 тисяч гривень.
Проте, ми додому повернулися, а сваха навіть і не згадує про борг. Я вирішила з донькою спочатку поговорити, запитати, чи порадитися, як мені свої гроші повернути.
– Мамо, ти лише про свої гроші думаєш, а могла б і подарувати свасі відпочинок, вона ж мені з дітьми допомагає, поки ти в Італії, – картає мене донька.
Лариса вважає, що якщо я заробітчанка, і заробляю по тисячі євро в місяць, то можу собі дозволити забезпечувати не лише її, а ще й родичів її чоловіка.
Мені ж здається, що це вже занадто, і справа навіть не в грошах. Але як мені правильно вчинити в цій ситуації?