– Це і справді не серйозно, мамо, – картає мене мій син. – Ну що таке в наш час 50 євро? Хіба це гроші? – каже.
– Гроші, ще й які, – спокійно відповідаю. – Мені щоб їх заробити, треба в неділю, у свій законний вихідний, не йти з іншими заробітчанками на море, а працювати, тому я ціну грошам знаю як ніхто, – кажу.
Сину не сподобалося, що я його дружині на день народження подарувала всього 50 євро, він вважає, що це замало. Він би так, може, і не думав, якби не його дружина.
Невістка на мене образилася за те, що я зменшила розмір грошових надходжень. Навіть перестала зі мною розмовляти, ще й по селу про мене слухи розпускає, що я дуже жадібна стала.
А я не жадібна, я просто нарешті про себе стала думати, і це давно було пора зробити.
Я в Італії вже 16 років. Спочатку всі гроші я додому відправляла, щоб наш будинок привести до ладу.
Коли зробила все, як треба, син надумав одружуватися, і привів додому невістку.
Я не мала нічого проти, адже він у мене одна дитина, і для кого я тоді стараюся, як не для нього?
Оскільки і будинок, і все в будинку вже було, то я висилала їм лише посилки з одягом і продуктами.
А гроші давала лише на день народження, сину могла дати і 1000 євро, а невістці 200-300.
Потім пішли внуки, для них я теж нічого не шкодувала, висилала і смаколики, і одяг, і іграшки, вибирала все найкраще, з любов’ю.
Я планувала, коли повернуся, жити разом з сином і невісткою, адже будинок у нас великий.
Та одного разу я приїхала на кілька тижнів додому і відпустку, і відчула, що я зайва у своєму будинку – тут не сядь, там не стань, я постійно була під пильним наглядом невістки, якій не подобалося абсолютно все, що я роблю.
Звичайно, що мені це не подобалося, адже яке вона право має керувати в моєму домі. Та син мені тоді легенько натякнув, що не варто влаштовувати змагання – чий дім, адже в будинку на даний час живуть вони, отже вони і господарі.
І тоді я зрозуміла, що так справа не піде. Мені треба купити собі квартиру і жити окремо, бо з невісткою на одній кухні я точно не знайду спільної мови.
То ж я повернулася в Італію на роботу, а додому перестала висилати посилки, адже щоб скласти посилку, теж потрібні немалі гроші. Всі зароблені євро я складала до купки, щоб швидше на квартиру зібрати.
Тепер на день народження я і сину, і невістці, і внукам даю лише по 50 євро, вважаю, що цього достатньо. Зараз для мене не найкращий час, щоб грошима розкидатися.
На початку червня у невістки був день народження, так я їй відправила 50 євро. Очевидно, що вона сподівалася на більше, бо син до того натякав вже кілька разів, що його дружина хоче влітку поїхати на відпочинок.
Невістка образилася дуже, навіть прямо мені сказала, що за ці гроші вона навіть на річці не зможе пікнік організувати, не те, що на море поїхати.
А я їй відповіла, що це їхні проблеми і я тут ні до чого. Я в Італії теж не часто в неділю на море ходжу, бо хочу заробити зайвих 50 євро. Я від себе подарунок невістці зробила.
І 50 євро – це не мало. Ну хіба я не права?