Я просто знала, що таке буде, тому й не дивуюся, але заставляти сина бути добреньким до бабусі, яка його ігнорувала з того часу, як тільки він з’явився на світ, я не буду.
В моєї свекрухи Валентини Іванівни два сина. Старший Роман і молодший мій чоловік – Богдан.
Живемо всі ми окремо, в кожного своє житло.
Роман одружився перший, але діти в нас з Іриною, другою невісткою з’явилися з різницею в пів року.
Як я зрозуміла, Валентина Іванівна завжди мріяла про донечку, але Боженька подарував їм з чоловіком двох синів.
Ось вона й вилила всю свою любов на внучку від старшого сина.
На нашого Артема вона уваги ніколи не звертала. Я особливо цим не переймалася, а навіть навпаки, була рада, що вона не вчить як правильно жити і сина виховувати.
Не раз я чула, як старша невістка була невдоволена через часті її приходи в дім.
Але якщо мені було все рівно, то чоловіку було якось неприємно.
Богдан розказував, що коли вони з Романом були маленькі, мама з татом не робили між ними різниці, а тут на тобі – онучка для них все, а онука ніби й немає.
На виписку Валентина Іванівна не прийшла, а на хрестини подарувала образочок. Онучці ж, наскільки я знаю, свої золоті сережки положила в ліжечко, які їй від мами перейшли і ціняться вони добре, на даний час таке золото дуже дороге.
Але і цим я не переймалася.
– Мам, Артем вчора зробив свої перші кроки, – хвалився мамі Богдан.
Та його навіть до кінця не дослухала і почала про Софійку йому тараторити.
– А Софійка ще до року пішла… У Софійки краще виходить… Софійка в цьому плані молодець…
За всі роки, а нашому сину вже двадцять, бабуся вітала його з днем народження разів з три і то, коли чисто випадково зателефонувала Богдану, а той їй нагадав. Проте Софійка була наділена бабусиною увагою кожного року і з шикарними подарунками в руках.
Та все дуже змінилося за останні роки.
Мій свекор три роки тому пішов з життя. Залишилася свекруха одна.
Але відразу ж скажу, що вона в нас така дама, що на громадському транспорті їздити не любить. До того її чоловік всюди возив.
Мій Богдан весь час на роботі, а Роман так взагалі вже більше двох років працює в Німеччині і в Україну не показується.
Ось вона і згадала про онука, коли їй шофер знадобився.
Наш Артем має права. В нас є дві автівки. Одна моя, друга чоловіка. Богдан своєю весь час на роботі, а моя більшість часу стоїть під під’їздом.
Ось вона і вирішила, що Артем буде на моїй автівці її возити по перукарнях, подругах, які в іншому районі живуть, масажах і поліклініках.
Артем деякий час возив, але йому це також не в радість, в нього свої інтереси та й роботу ніхто не відміняв.
І ось свекруха вирішила образитись, бо онук часто їй відмовляє в допомозі. Він, бачте, не вихований і це я його так погано виховала.
Себе вона не бачить.
Але що дивно, Софійка, її улюблениця, також відійшла на другий план. Вона вчиться і не має часу на пусті балачки з бабусею.
Ось Валентина Іванівна і ходить сама не своя.
Ніби й має двох синів, онучку і внука, а підтримки на старості літ – немає.
Але я вважаю, що ця жінка сама в такому житті винна…
Автор – КАРАМЕЛЬКА