– Христос Воскрес! Михайле Петровичу, приймаєте гостей? – посміхнувся юнак, який зайшов в подвір’я до старого Михайла.
Чоловік сидів на лавці під старою грушею, і спочатку очам не повірив – до нього прийшов його рідний онук, якого він ніколи не бачив, але помилитися він не міг, адже хлопець як дві краплі води був схожий на Михайла в молодості.
– Воістину Воскрес! Заходь, синку, – ледь вимовив дідусь і по його зморшкуватому обличчі потекла гаряча сльоза.
– Дідусю, ти впізнав мене?
– Впізнав, синку… Дивно тебе тут бачити. А як тебе мама і бабуся відпустили? Вони ж викреслили мене назавжди з свого життя…
– Дідусю, що було, то було. У кожного свого доля. А я вже занадто дорослий, щоб когось слухати. Новина у мене є, одружуюся я, і хочу тебе на весілля запросити.
На цих словах Михайло зблід, бо з однієї сторони йому було дуже приємно, і він про це мріяв пів життя, а з іншої, розумів Михайло, що не дозволить йому його Марія і поріг їхньої хати переступити.
Михайло з Марією прожили 20 років, доньку виростили, будинок збудували. Жили як всі, багато їм навіть заздрили. А потім Михайло закохався у свою співробітницю. Ольга була молодша за нього на 15 років, зустрічалися вони якийсь час таємно, а потім Михайло чесно у всьому зізнався дружині і пішов з сім’ї.
Марія йому цього не пробачила, сказала, що ніколи йому не простить. І хоч Михайло пішов з сім’ї з пустими руками, все залишив і дружині, і дітям, та це не допомогло. Доньку Марія попередила, що якщо вона дізнається, що та з батьком спілкується, то назавжди від неї відречеться. І донька через це не бачилася з татом 25 років. Навіть коли заміж виходила, не покликала рідного тата на весілля.
Про події в житті доньки Михайло дізнавався від чужих людей. Знав, що онук у нього народився, але ніколи його не бачив. З Ольгою прожив Михайло 10 років, а потім вона зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Перший час телефонувала, посилки висилала, а потім знайшла собі в Італії чоловіка, і сказала Михайлу, що до нього не повернеться.
З своєї хати Михайла вона попросила з’їхати, і він переїхав в село, де народився, там у нього був спадковий будинок. вийшов на пенсію, зайнявся господарством і городом, і так відтоді і живе на самоті.
Про свого дідуся Артем не знав нічого, бо в родині на цю тему протягом багатьох років було табу. А нещодавно він у бабусі побачив фотографію, де побачив чоловіка, на якого був дуже схожий. Вирішив Артем знайти свого дідуся, не зважаючи на родинну заборону.
– Вибач, синку, на весілля до тебе я не прийду, бо не хочу, щоб бабуся сцени влаштовувала, але маю для тебе подарунок, – сказав Михайло і вийшов з кімнати.
Повернувся літній чоловік з згортком, в якому були гроші.
– Це тобі, візьми, пригодиться. Адже у мене нікого крім вас немає, – сказав Михайло і простягнув згорток Артему.
Хлопець знітився, не знав, що й сказати:
– Дідусю, я не за тим прийшов, – знітився Артем. – Я справді хочу налагодити стосунки, адже я твій рідний онук, і цього нічого не змінить.
На весілля онука Михайло таки наважився піти. Поставив в конверт ті гроші, які онук відмовився брати, коли був у нього в гостях. Підійшов до молодят і сказав тост:
“Бережіть те, що у вас є. Знайти важко, втратити легко”.
Віддав гроші, і пішов. Марія не сказала жодного слова, а коли Михайло зник, розплакалася.
– Бабусю, а може варто пробачити дідуся? – сказав Артем.
– Може і варто, синку. Але вже занадто пізно. Іноді один вчинок може все зруйнувати.