– Ніно, я додому їду. І якщо ти не проти, то я поживу у тебе, – каже мені по телефону мама.
Я була дещо збентежена цією новиною, адже я мала зовсім інші плани на цей тиждень. Ми з чоловіком хотіли поїхати відпочивати в Буковель, я навіть на роботі відпустку за свій рахунок узяла.
Але якщо мама сказала, що приїде, то мені довелося усе відмінити, чим я і себе засмутила, і чоловіка.
Мама моя заробітчанка, вона вже 22 роки працює в Іспанії. Ми з сестрою і братом тоді лише школу закінчили, ще всі в університеті вчилися, як вона поїхала.
Мама завжди говорила, що вона це робить заради нас, бо хоче нам в першу чергу забезпечити краще майбутнє.
Але про свої обіцянки мама швидко забула. В Іспанії їй пощастило вийти заміж за доволі багатого чоловіка, але і працювати вона теж не припиняла, не зважаючи на те, що він був проти.
Років через 8 мама приїхала додому і купила трикімнатну квартиру, записала її на себе, зачинила і повернулася в Мадрид.
На той час ми всі уже створили власні родини. Я вийшла заміж, ми з чоловіком стали будувати свій будинок. Будівництво тривало багато років, і за цей час нам батьки абсолютно нічим не допомогли – ні моя мама, ні свекри, тому ми все самі зробили.
Мама ж постійно говорила, що їй чоловік не дозволяє нам гроші пересилати, і просила нас з розумінням до цього поставитися.
Мені від неї нічого не треба було, але можна було б за більше ніж 20 років хоч чимось допомогти? Навіть 100 євро на день народження – і такого ніколи не було.
Раз у рік мама з своїм чоловіком приїжджала в Україну, гостювали у нас, а потім вона поверталася назад. Ми вже звикли, що вона нам нічого не дає.
Проте, нещодавно я дізналася, що нічого не дає мама лише мені, і від цього якось особливо прикро.
Наш будинок в селі, виявляється, мама записала на брата, уже зробила дарчу.
Подібна ситуація і з сестрою – на неї мама дарчою оформила свою трикімнатну квартиру.
Так що виходить, що я одна нічого не отримала. Будинок у нас є, але ми з чоловіком самі його збудували, своїми силами, як я уже сказала, мама моя навіть 100 євро не дала.
І ось тепер мама приїхала і вирішила зупинитися у мене, сказала, що на тиждень. Дала мені 300 євро, чим неабияк мене здивувала, адже до цього такого ніколи не було.
Але мені здається, що поки мама в мене гостювала, ми на неї витратили значно більше. Бо вона захотіла піти в салон краси, і там я заплатила за все майже 4 тисячі. Потім її похід до стоматолога обійшовся в 10 тисяч, також поїздка в село, яку теж оплачувала я. А харчування, походи в кафе – одним словом, витратила я ці 300 євро точно, якщо не більше.
Через тиждень мама сказала, що хоче поїхати в Буковель на кілька днів, вона сподівалася, що я її туди відвезу і все оплачу.
А коли я відмовилася, бо мені вже треба було повертатися на роботу, мама на мене образилася і заявила, щоб я їй віддала ті 300 євро, які вона мені подарувала, мовляв, за свої гроші вона і сама собі поїде.
Сказати, що я засмутилася, це нічого не сказати. І справа навіть не в грошах. Я просто не розумію, чому мама себе так зі мною поводить. Я ж весь тиждень гостинно приймала її у себе, щиро намагалася їй вгодити, але в підсумку все одно вона вийшла незадоволеною.
Ну як так? Розсудіть, хто з нас неправий в цій ситуації? Що я ще мала для неї зробити? Адже до брата і сестри і у мами претензій немає, хоча вони взагалі нічого не робили, лише до мене.