Ми з чоловіком готувались до вечері, як в двері задзвонили.
– Ти когось чекаєш, Зіно?, – запитав чоловік.
– Та ні!, – відповіла я і пішла до дверей, а чоловік за мною.
На порозі зі своєю дорожньою сумкою стояв наш син.
– Мам, тат, можна я у вас деякий час поживу?, – сказав Тарас, а у мене затряслись руки.
– Що вже трапилося? Розказуй, не тягни!
– Каміла сказала повернутися тоді, коли я подорослішаю. Їй дві дитини в квартирі забагато.
Але як вона могла? В них було таке кохання всі ці роки, а тепер вже не потрібен?
Син пізно одружився. Тарасу 35 було, а Камілі 29. Було зрозуміло, що вони дуже хочуть чим швидше стати батьками, бо час підганяє. Але рік за роком минали, а нічого не виходило.
Вони і до спеціалістів зверталися і по святих місцях їздили.
Але ви знаєте, всі ці п’ять років Каміла жодного разу не поскаржилася на Тараса. Так, він не дуже привчений до того, щоб допомагати дружині по дому. Але це більше робота жінки. Мені чоловік також ніколи не допомагав і нічого.
І ось рік тому молоді нас ощасливили звісткою. Нашому золотому онучку Матвійчику пів рочку.
І ось тепер, коли в них з’явилася дитинка, Каміла побачила, що Тарас їй геть не допомагає.
Він завжди такий був, але тільки зараз вона це помітила.
Ну як так може бути? Мені вже здається, що Каміла від мого сина лише дитинку хотіла. І ось тепер її ціль досягнута і можна заспокоїтись і Тараса до батьків відправити на перевиховання.
Я не знаю як все в них закінчиться. Так, за Тарасом справді треба няньку, бо він то шкарпетки десь закине, то тарілку, як поїсть, на столі залишить. Але ж вона бачила за кого заміж йшла.
Як мені бути? Сина я вже не зміню, але чи модна якось домовитися з невісткою?
Автор – Карамелька