Мене з сестрою виховувала бабуся, але її рано не стало, і за цю справу взялась рідна сестра моєї мами, а за сумісництвом і моя хресна мама, тітка Оля. Своїх дітей в неї не було, з чоловіком вона була розлучена.
Жили ми всі в селі.
Спитаєте, де в той час були наші батьки? Тата ми з Наталкою не знали, а ось мама наша міняла чоловіків, як шкарпетки. А в кінцевому результаті вона поїхала на заробітки в Херсон там і залишилася з черговим коханням.
Мама зійшла з правильного шляху, більше ми нічого з Наталкою про неї не знаємо і знати не хочемо.
Сестра старша за мене на шість років. Прийшов час і вона вийшла заміж, переїхавши жити до чоловіка і його сім’ї в місто.
Я ж залишилася жити в нашому будинку, куди згодом привела і чоловіка.
Коли прийшов час мені доглядати за тіткою Олею, я це робила. Свого часу вона допомогла нам з Наталкою. Жили ми в різних кінцях села, але я завжди знаходила час і прибігала до неї. А якщо не я, то наші з чоловіком діти.
Ми і прибирали в домі і готували їсти і на городі пару картоплин садили, щоб не заростав. Завжди тітка говорила, що за моє добре серце свою хату перепише на мене.
Але сталося так, що відійшла вона від нас раптово, хоч і була вже не молода.
Після прощання я почала готувати всі документи по хаті, але тут з’явилася Наталя.
– Я також, як і ти, маю повне право претендувати на цей будиночок. Я все життя в невістках. Ти ж не знаєш, як це. Тому тепер від свого даху над головою я не відмовлюся. Ти ж маєш де жити. Твоя батьківська хата, а моя тітки Олі буде.
– Але ж Наталю, ти і куска хліба тітці ніколи не привезла. В тебе совість є взагалі? Я скільки тут живу, стільки й допомагаю тітці.
Але сестра стоїть на своєму.
Інколи мені її жаль. Але чому мене ніхто не жалів, коли я день в день до тітки бігала?
Чому все так несправедливо?
Як мені бути в цій ситуації?
Автор – КАРАМЕЛЬКА