Церковнослов’янська мова поширилась у Києві серед духовенства після прийняття християнства 988 року. Вона відрізнялася від тієї, яку пізніше нав’язала Москва.
“Кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. У мертвий трафарет вкладав свою душу, мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди називають редакціями. Є сербська, македонська, українська, білоруська тощо” – писала філолог Ганна Куземська, йдеться у дослідженні “Радіо Свобода”.
Історик Сергій Висоцький (1923-1998) зазначав, що: “Нова мова була для вірян малозрозумілою і потребувала адаптації. Тому в Печерському монастирі між 1070-1080 роками відбувалася велика робота щодо редагування Євангелія, Апостола та Псалтиря. Мета її полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача”.
Журналістки Ірина Костенко, Марина Остапенко та Лариса Мудрак пишуть про один із найдавніших давньоруських рукописів – Остромирове Євангеліє. Зазначають, що зберігає велику кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові.
Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць.
Закінчення дієслів на -ть: ненавидить, приходить, величить, творять, спить.
И у словах: слуги, ріки, гріхи, муки, віки.
Закінчення дієслів на -ти: писати, убити, їсти.
М’яке Ц в кінці слів: отець, близнець.
Клична форма: учителю, друже, наставниче, рабе лукавий.
Закінчення -ові -еві: Петрові, кесареві, Ісусові.
Форми власних імен і назв: Володимир, Давид, Марко, у Києві.
Інші приклади церковнослов’янської в українській редакції містить Київський Псалтир 1397-го. В ньому представлені сотні слів і форм української мови, в яких чітко видно відмінність від московської редакції.
Третім прикладом української редакції є Служебник 1620-го – книга, призначена для священників. У його тексті представлені українські слова і форми. Також має наголоси, що відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів московської редакції. У ті часи монахи в Лаврі вимовляли: дарУй, замість сучасного московського дАруй, добротОю – добрОтою, твОрят – творЯт тощо.
Показовим є також вживання літери Ѣ – “ять”. У московській редакції церковнослов’янської її до сьогодні вимовляють як Є, в українській завжди читалася як І. У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте возмѢте, що читалося як Пріідіте возміте. Росіянам довелося б читати Пріідєтє возмєтє. Саме тому літеру вилучили і змінили написання.
Ці пам’ятки та приклади доводять, що давня церковна мова була українською й жодної іншої на теренах України до русифікації не було. Московська редакція почала з’являтись у богослужбових текстах у XVIII ст. Цар Петро I 300 років тому заборонив видання релігійних книжок українською церковною мовою та замінив їх книжками з московською церковнослов’янською, якою користуються сьогодні.
Українська мова існувала у 3 варіантах – розмовна, церковнослов’янська і книжна. Першою люди послуговувалися в побуті. Вона активно розвивалася та збагачувалася. Наприкінці XVI ст. почали писати книжки живою українською. Наприклад – Пересопницьке Євангеліє. Церковнослов’янська виникла в IX столітті й залишалася “законсервованою”, майже не змінювалася. Базувалася на перекладах грецьких релігійних текстів, зроблених Кирилом і Мефодієм. Вони походили з Македонії і використали тамтешні південнослов’янські діалекти.