Uncategorized

Моя свекруха в новій сукні вилетіла до самих воріт. – Слава Ісусу Христу!, – у відповідь почула, – Доброго дня! Мій свекор почав його відразу “вчити”: “Слава навіки! – треба відповідати!”, та ледь він то договорив, як моя сильно побожна свекруха, що жодного неділі церкви не пропускає, як не повернеться до нього, як не гляне “криво”. Свекор в ту ж секунду замовчав. Зять же, зять! Не хто буть, ще й з міста, на Волзі чорній приїхав!

Справжню комедію спостерігала я, коли дочка моєї свекрухи привезла свого новоспеченого кавалера на перше знайомство.

Я взагалі-то міська дамочка, народилась і виросла в місті, а чоловік мій сільський парубок. В його батьків господарка, тримають коней з допомогою яких мій чоловік заробляв на життя.

Та вже після одруження ми зі Степаном вирішили жити в місті, тут більше можливостей, та й менше роботи.

Через деякий час я допомогла чоловіку влаштуватись на роботу охоронцем на заводі, ця робота не важка, але дохід приносить, я непогано заробляла сама, та й батьки допомагали нам завжди.

Десь приблизно рік ми прожили міським життям, мій чоловік дуже сумував за конями за своїми друзями в селі.

– Ти як хочеш, а я в цій клітці більше жити не буду.

Що мені залишалось робити, поїхала я за своєю половинкою і так ми залишилися жити в селі, де для мене розпочались одні випробування.

Свекруха постійно дошкуляла мені, що я не вмію нічого робити

– Що то в тебе за жінка, що корови доїти не вміє? Дивись, яка принцеса приїхала з міста, як ти збираєшся дальше жити? А як діти підуть, чим будеш їх годувати?

Але я спритна і не боюсь роботи, я хоч дамочка і міська, та мене цим не налякати. Вже десь через тижнів зо два я доїла корову, викидала гній і городні роботи горіли в моїх руках.

Все одно свекруха завжди знаходила спосіб, щоб мені докоряти, але я мовчала. Рятувала мене інколи робота в місті, куди я їхала, як на відпочинок.

Цього дня ми чекали сестру мого чоловіка. Готувались ми до цієї зустрічі, сказати сильно, нічого не сказати. Мало все бути на вищому рівні, адже до нас їде майбутній зять. І ось ця зустріч.

– Зустрічайте мамо! Я вам зятя привезла!

Моя свекруха в новій сукні вилетіла до самих воріт.

– Слава Ісусу Христу!, – у відповідь почула, – Доброго дня!

Мій свекор почав його відразу “вчити”: “Слава навіки! – треба відповідати!”, та ледь він то договорив, як моя сильно побожна свекруха, що жодного неділі церкви не пропускає, як не повернеться до нього, як не гляне “криво”. Свекор в ту ж секунду замовчав. Зять же, зять! Не хто буть, ще й з міста, на Волзі чорній приїхав!

Перед приїздом Ольга Дмитрівна стільки настанов чоловіку дала, а до нього не дійшло…

Залишилася ця парочка у нас на тиждень гостювати, свекруха виряджається кожного дня у новий одяг, поверх в’яже мої нові фартушки. Їсти готує. І, до речі, їмо ми вже не в літній кухні, як зазвичай, а в найгарнішій кімнаті в будинку. В селі називали в той час – покої.

Моя свекруха готує їсти все найкраще, та ті смаколики не для нашого з чоловіком рота, нам їх не можна було.

– Вам і бульба пісна не зашкодить, як працюєте так і маєте, гроші потрібно на весілля відкладати, адже Степан, як брат, має допомогти сестрі справити гарне весілля.

Та цей парубок щось передумав женитися, за тиждень поїхав і більше ми його не бачили.

В той момент я розуміла, що мене так не приймали в цій сім’ї, а відтак і не полюбили.

Я можу звісно старатись, щоб сподобатись, та цим людям байдуже до мене адже я невістка чужа дочка, а своя завжди найкраща і все найкраще вони готують тільки для неї.

Автор – Наталя У

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.